Глава 6. Малюнки на полях

Нарада тривала годину й двадцять хвилин.

Вони сиділи в переговорній кімнаті — восьмеро людей навколо овального столу з матовим скляним покриттям. Обговорювали зонування нового житлового комплексу в Голосіїві: де розмістити парковки, скільки відсотків відвести під рекреаційні зони, яка максимальна поверховість не викличе конфлікту з сусідніми будинками. Михайло Вікторович, старший партнер, водив лазерною указкою по слайдах. Цифри, таблиці, візуалізації.

Перед Сергієм лежав блокнот — для нотаток, бо він завжди вів нотатки на нарадах, зручна звичка, потім легше відновити, хто що сказав. Він записав кілька пунктів про парковки, написав «max 9 поверхів», поставив знак питання. Михайло Вікторович перейшов до наступного слайду.

Десь на двадцятій хвилині рука пішла сама.

Не замість нотаток — збоку від них, на полях. Спочатку просто лінія, машинально, поки він слухав. Потім ще лінія. Потім ці лінії почали перетворюватись — округлюватись, набувати форми. Хмарка. Звичайна дитяча хмарка — пухнаста, заокруглена знизу і горбиста зверху. З маленьким сонцем за нею — краї сонця видно з-за хмарки, промінці розходяться.

Він не помічав, що малює.

Кивав на щось, що казав Михайло Вікторович про відступи від червоної лінії, і малював ще хмарку — більшу, з тінню знизу. Потім птах — три загнуті лінії угорі, ліворуч від хмарок. Потім ще птах, менший. Потім унизу хмарок він намалював хвилі — рівні дуги, одна за одною. Потім на хвилях з'явився кораблик — маленький, з трьома щоглами і прапорцем на найвищій.

Він малював і не помічав, що малює.

— Сергію.

Він підняв голову.

Оля Коваль дивилася на нього з-через стіл. Вона сиділа навпроти і трохи лівіше, і він зрозумів, що вона, мабуть, бачила його блокнот весь цей час. Оля прийшла в компанію рік тому — спокійна, точна, добре знала нормативну базу, рідко говорила зайве. Сергій знав її суто по роботі: вітання вранці, кілька слів на нарадах, раз чи два — спільна задача з документацією.

Зараз вона дивилася на його блокнот і посміхалася.

Не насмішкувато і не зі здивуванням — просто посміхалася. Тепло, трохи відкрито, ніби побачила щось несподіване і гарне одночасно. Так посміхаються на щось маленьке і справжнє.

Він подивився на блокнот. Хмарки, птахи, кораблик, хвилі. Ціла сцена на полях, між «max 9 поверхів» і знаком питання.

Він прикрив блокнот рукою — рефлекторно, як ховають щось особисте.

Михайло Вікторович говорив про озеленення. Нарада тривала ще хвилин двадцять — без інцидентів, Сергій більше не малював, писав тільки нотатки. Потім всі почали підводитись, збирати папери, виходити. Оля теж зібрала свої папки і вже майже вийшла з переговорної, але біля дверей зупинилась і обернулась.

— У вас гарні хмарки, — сказала вона. Тихо, щоб тільки він чув.

Він не знав, що відповісти.

Це було дивно — не саме речення, а те, як воно прозвучало. На роботі йому говорили «гарне рішення», «точний розрахунок», «хороший план». Але «гарні хмарки» — ніхто ніколи. Він не знав, як реагувати на таке.

— Дякую, — сказав він нарешті.

Вона пішла.

Переговорна спорожніла. Він залишився один, сидів і дивився на блокнот.

Хмарки, птахи, кораблик. Це він намалював? Наче не він — наче рука сама, без нього. Він пригадав, що в школі теж так малював — на полях зошитів, на останніх сторінках підручників. Вчителька казала: «Щербина, малюй на уроках малювання». Він малював на уроці малювання і на всіх інших уроках теж.

Коли він перестав малювати на полях?

Мабуть, десь в університеті — коли стало незручно, несерйозно. Коли важливіше стало справляти враження дорослої людини, яка слухає і записує, а не малює хмарки. Він сам цього не вирішував — воно якось само відпало, як відпадає те, на що не звертаєш уваги.

За вікном офісу сіяв дощ — дрібний, жовтневий, той самий що й учора. Хмарки на блокноті не були схожі на цей дощ — вони були пухнасті і сонячні, з тих, що бувають у серпні над полем, коли тепло і вітерець, і небо таке, яке хочеться намалювати.

Він вирвав аркуш — обережно, щоб не порвати по нерівному — і поклав у кишеню піджака.

Потім зібрав блокнот і вийшов.

У коридорі зустрів Дмитра, який щось розповідав про підрядника. Він кивав і думав про хмарки.