Глава 17. Лист

Він не планував писати листа.

Цього вечора він збирався попрацювати над ескізами майданчика — взяти вчорашні аркуші і попрацювати над деталями потічка, над пропорціями лабіринту. Але відкрив ноутбук, подивився на схему — і закрив.

Не тому що не хотів. Просто щось інше тягнуло — не він сам, а щось у ньому, що він навчився трохи слухати за цей жовтень.

Він взяв аркуш паперу. Не з принтера — з блокнота, лінованого, з полями. Знайшов кулькову ручку — справжню, не гелеву, таку, якою пишуть із певним тиском, і перо залишає трохи слід на наступному аркуші. Він давно так не писав від руки.

Написав вгорі: «Привіт».

Сидів і дивився на слово. Кому це «привіт»? Він не думав про це наперед — просто написав. Потім знайшов відповідь — не умоглядно, а просто побачив: оті хлопчик із кросівкою і коробкою. Той, що стоїть під ліхтарем і рахує спалахи.

Написав: «Це я. Ну тобто — ти. Тільки пізніше».

Потім писав — довго, кілька разів починав знову, кілька разів закреслював. Потім перестав закреслювати і просто писав, як думав, нерівно і без редагування.

---

*Привіт.*

*Це я. Ну тобто — ти. Тільки пізніше. Набагато пізніше — мені зараз тридцять чотири, і це, мабуть, звучить як дуже давно, але насправді між нами менше, ніж здається.*

*Ти зараз, мабуть, у третьому або четвертому класі. Носиш синю куртку з жовтими смужками на рукавах, і вона вже мала, але ти наполягаєш, що ще вміщаєшся. Вічно забуваєш шапку — мама сердиться. У тебе є коробка з фантиками під ліжком, де ти складаєш карти неіснуючих країн. І є жетон, якого ти не губи — він важливий, ти це ще дізнаєшся.*

*Я хочу сказати тобі кілька речей. Може, ти зрозумієш, може, ні. Мабуть, зрозумієш пізніше — так буває з важливими речами, що їх розумієш не відразу.*

*По-перше: тато буде поряд ще довго — довше, ніж тобі зараз здається можливим. Але все одно не досить довго. Ніколи не буває досить довго. Говори з ним більше — не про школу і не про оцінки, а про решту. Запитай, чому він любить дощ. Запитай, чим він хотів стати, коли ріс. Запитай, що для нього означає слово «додому». Є багато питань, на які потім не буде кому відповісти, і це болить по-особливому — не те, що людини немає, а те, що ти не запитав.*

*По-друге: не кидай малювати. Я знаю, що в якийсь момент — може, в сьомому, може, в восьмому класі — здасться, що малювати хмарки на полях зошита — це несерйозно, по-дитячому, треба займатися чимось справжнім. Це неправда. Малюнки — це не по-дитячому. Це ти. Якщо кинеш, то потім, у тридцять чотири, будеш малювати хмарки на полях блокнота під час нарад і дивуватися — чому рука сама пам'ятає.*

*По-третє: сідай на каруселі, навіть якщо страшно. Особливо якщо страшно. Там, де страшно і все одно летиш — там і є справжнє. Не безстрашність — а саме оте: боїшся і летиш.*

*По-четверте: фантики можна тримати скільки завгодно. Карти неіснуючих країн — теж. Ніхто не має права казати, що це марна трата часу або що треба вже «доростати». Ти знаєш, що Фантиківград існує. Цього достатньо.*

*По-п'яте: дивися вниз. Там мурахи, і тріщини в асфальті, і калюжі, що відбивають небо. Дорослі перестають дивитись вниз — не знаю, чому так виходить. Намагайся не забути.*

*Я міг би написати ще — про помилки, яких краще не робити, про людей, до яких варто ставитись уважніше, про роботу і міста. Але, мабуть, не треба. Ти все це пройдеш, і дещо зрозумієш, і дещо ні, і це теж нормально. Не все, що пережив, треба було пережити інакше.*

*Одне важливе: той хлопчик, який ти є зараз, — він нікуди не зникне. Він не дорослішає і не зникає — він залишається. Навіть коли тобі буде тридцять чотири і ти будеш ходити на нараду за нарадою і не пам'ятати, коли востаннє щось відчував по-справжньому — він буде там. В коробці під написом «СЕРЬОЖИНІ РЕЧІ». З фантиками і корабликами.*

*Просто іноді треба заглянути на горище.*

*З любов'ю,*
*Ти сам. Пізніше.*

---

Він відклав ручку.

Рука трохи втомилась — він давно стільки не писав від руки. Аркуш вийшов густо написаний, місцями нерівний, деякі рядки трохи пішли вбік.

Він перечитав один раз.

Потім склав акуратно — навпіл, ще раз навпіл — і поклав у коробку. Поруч із фантиками, поруч із зошитом, поруч із жетоном.

Не надіслав. Нікуди не надсилав — хлопчику з коробки не надішлеш лист. Але написав. І це, виявилось, важливо само по собі — сказати комусь щось важливе, навіть якщо той хтось — ти сам, тільки молодший.

Він підвівся, пішов на кухню. Поставив чайник.

За вікном — ніч, вогні навпроти, ліхтар на стовпі. Звичайний вівторковий вечір у Києві.

Але в грудях було тихіше, ніж зазвичай.