Ти мене відпустив

– Не наближайся до мене, – прошу я, але мій голос звучить так тихо, що я сама його ледве чую.
Можливо, тому він ігнорує моє прохання й робить ще один крок.
Від його близькості, від того, що він у моїй кімнаті й ми сам на сам, я втрачаю не лише голос. Починають плутатися думки. Усе здається сном, просто сном, і мені насилу вдається повернутися до реальності.
– Будь ласка, йди. Ти не маєш бути тут. Я незабаром виходжу заміж.
– Ні, – кидає впевнено він.
Його долоні обхоплюють моє обличчя, і тепер відчуваю його дихання на губах.
– Ти… – я гарячково шукаю хоча б якийсь аргумент, який його зупинить. – Ти сам мене відпустив!
– Вважай, що я передумав. І хочу взяти те, що ти мені тоді пропонувала.