Літо кавунового соку

Сонце ховалося за верхівками дерев, коли Сев і Анастеша вийшли до лісової галявини. Тут було тихо — лише шелест листя і дзюрчання джерела, що било з-під коріння старого дерева. Неподалік, немов стерегла вхід до чогось сакрального, стояла арка зі сріблястого каменю. В її центрі було вибито знайомий символ — той самий, що був на браслеті, який подарував Сев.Анастеша наблизилася, приклавши браслет до різьблення. У ту ж мить щось у повітрі змінилося — арка ледь засвітилася зсередини, мов відгукуючись на силу, яку носила на зап’ясті дівчина. Вітер торкнувся її щоки — не холодний, а ніби чийсь подих. Вона відчула, як серце завмерло на мить.

— Це щось значить… — прошепотіла вона.

Сев мовчки кивнув, але в його очах горів той самий вогонь допитливості. Він відчував — вони на правильному шляху.