Розділ 5

Коли Настя тримала кулон, раптом з кущів лунало шарудіння. Хтось непомітно наближався. Серце її забилося швидше.

— Настю, потрібно швидко,— прошепотів Сева, хапаючи її за руку. — Хтось стежить за нами!

Вони миттєво сховалися за старою дерев’яною лавкою, затамувавши подих. Тінь наблизилася до ганку, озирнулася — і раптом з’явилася стара жінка з ніжною усмішкою.

— Не бійтеся, — сказала вона м’яко. — Я знаю, що ви шукаєте. Я — Марія. Знаю вашу маму і Сергія. Можливо, я допоможу вам зрозуміти правду.

Настя і Сева подивилися один на одного — від страху до полегшення. Минуле починало відкриватися, хоча і не без випробувань.

Настя напружено подивилася на Марію, її голос був тихим, але в ньому відчувалася безмежна цікавість:

— Ви сказали “нашу маму”? Ви знаєте мою маму?

Марія кивнула, обережно опускаючи сумку на лавку. В її очах заграла легка суміш смутку і теплоти.

— Так, дитино. Я знала Олю дуже добре. Вона була сильною, але водночас дуже вразливою. І ця війна... вона змінила все.

— Що саме сталося в тому липні 1977? — спитав Сева, нахилившись ближче.

— Тоді Оля і Сергій були молодими, закоханими і повними надій. Але світ був суворий. Вони намагалися втекти від минулого, але воно їх наздогнало… — голос Марії пом’якшав. — Я була свідком багатьох подій, які не повинні були вийти назовні. І тепер, коли ви шукаєте правду, я відчуваю, що настав час розповісти все.

Настя відчула, як у грудях з’являється дивне тепло — ніби вона стоїть на порозі чогось великого і важливого.

— Розкажіть нам, будь ласка, — прошепотіла вона.