Кажуть, село пам’ятає більше, ніж люди.
Тут дерева шепочуть старі історії, а ґанки зітхають кожного разу, коли хтось повертається після довгої розлуки.
Це літо пахло кавуном і старими пелюстками шипшини.
Це літо було схоже на слайд зі старої плівки — трохи вигорілий, трохи забутий, але збережений у найважливішому місці — серці.
Я приїхала не шукати відповідей.
Я приїхала, бо не знала, як далі жити. Бо хотіла забути місто, де залишила себе — ту, яка була сильною, веселою, вірила в любов.
І ніколи не думала, що саме тут, серед тиші, пилу й вітру, знайду все, чого боялася — правду, нове серце і... нього.
А ще — мамин щоденник.
Слова, які вона писала влітку 1977-го.
Слова, які ніхто ніколи не мав читати.
"У кожної жінки є літо, коли вона вперше стає собою.
У кожної дочки — літо, коли вона вперше розуміє свою матір."
Моє настало.
Відредаговано: 22.07.2025