Завжди поряд

Я дивлюся йому в очі. Не можу повірити, що клятий всесвіт знову звів нас разом.
— Не підходь до мого сина, — промовляю чітко відокремлюючи кожне слово. — Він хороша дитина, я не хочу, щоб ти зіпсував його.
— То он якої ти про мене думки?
— Не вдавай, що здивований.
Дем’ян важко зітхає. На якусь мить він стає схожим на себе колишнього — на того ображеного долею хлопчиська, якого я кохала скільки себе пам’ятаю.
— Дев'ять років пройшло, а ти й досі ображаєшся… Знаєш, про що це свідчить?
— Здивуй.
— Ти маєш почуття до мене. Нехай зараз це ненависть, але ж все одно краще, ніж байдужість. Хочеш ти цього чи ні, але я знову тут. Змирися з цим.
Я заплющую очі. Чорт з ним.
— На повернення нашої дружби навіть не розраховуй.
— А мене дружба ніколи й не цікавила.