Пролог

Я відкриваю двері квартири. Точніше, намагаюся відкрити, бо ключ знову застрягає і доводиться якийсь час повозитися, перш ніж він нарешті піддається маніпуляціям. Давно треба замінити замок. Я казала про це власнику, але того мало хвилюють незручності орендарів, він і так дозволяє нам жити тут за мізерну плату.

— Я думав, що то злодії! — з полегшенням зітхає Марко, зустрічаючи мене в коридорі. — Вже хотів викликати поліцію.

— Та годі, якби в нашу квартиру залізли грабіжники, то мали б найбільше розчарування у своєму житті, — сумно посміхаюся я, — тут навіть красти нічого. Але хвалю за обережність. Як справи? Чим займався цілий день? 

Мене страшенно мучить совість, що малому доводиться проводити літні канікули, тиняючись вулицею. Минулого року мені бодай вдалося нашкребти на дешевий табір, щоб він мав гарні спогади… Цьогоріч же все котиться коту під сраку. 

На диво, син виглядає цілком задоволеним. Навіть не так, його обличчя сяє від щастя. Я боюся запитати, у чому причина такого гарного настрою. Сподіваюсь, він не притягнув додому чергове нещасне щеня, яке потім доведеться лікувати та прилаштовувати у добрі руки. 

— Що сталося? — насторожено питаю я, знімаючи взуття і втомлено ворушачи пальцями ніг. Десять годин біготні поміж столиками даються у знаки, ще кілька років такої роботи, і мені доведеться познайомитися з варикозом. — Зізнавайся.

— Ти не чула новину?!

— Яку?

— Значить не чула… — відмахується Марко. — Новий сезон “Уламків” зніматимуть в нашому місті! 

Мені доводиться докласти чималих зусиль аби не показати сину, що емоції стискають моє горло. Неочікуваний удар. Настільки підступний та болючий, що хочеться плакати. 

— Ти не помилився? — з надією питаю я.

— Ні! Скоро почнеться будівництво декорацій!!! Це найкраще, що взагалі могло статися у нашій глушині, правда ж?

Я не відповідаю, лише киваю та йду на кухню. Дістаю чашку, наливаю туди води з крана та роблю ковток. Мені було важко змиритися з тим, що кумиром мого сина стала людина, яка свого часу розбила моє серце. Важко дивитися на його обличчя з постерів над ліжком малого. Важко, ловити його погляд з екрана телевізора та до неможливого важко щодня чути його голос. Але зустрітися наживо… не впевнена, що готова до такого.

— Як гадаєш, мені вдасться побачитися з детективом Горовим? Можливо, він навіть дасть мені автограф!

— Детектива Громова не існує, він лише персонаж, якого грає незнайомий тобі чоловік.

Але дуже знайомий мені.

Малий кривиться. У свої вісім років він є майстром із саркастичних гримас. Якби мені платили по гривні кожного разу, коли я бачу це кривляння, то ми вже давно вибралися із боргів. 

— Я знаю, що це Дем’ян Левченко. Він крутий… всі фільми, де він грає, стають популярними. Ми поїдемо на знімальний майданчик? Впевнений, там мають проводити екскурсії для школярів. А якщо й не проводитимуть, то ти вигадаєш спосіб потрапити туди, так, ма? 

Я збираю залишки самоконтролю. Дістаю з пакета ще теплу вечерю та накриваю на стіл.

— Годі про Горового. Краще поїж, — накриваю на стіл. 

— Які недоїдки будуть сьогодні? — з цікавістю дивиться у тарілку. Звісно, я не приношу додому те, що недоїли гості. Кухар запаковує мені з собою надлишок страв, або ж додаткову порцію їжі, яку готує для персоналу. Жарт про недоїдки є суто нашим сімейним. 

— Печена картопля з м’ясом. І салат з помідорів.

— Круто.

Я втішена, що змогла догодити. 

— Смачного, — цілую його у маківку.

— А ти не будеш їсти? 

— Ні… я поїла у кафе, разом з іншими, — брешу. Насправді після звістки про Дем’яна в мене зник апетит. Не тільки їсти не хочеться, мені навіть дихати важко.

Я залишаю малого на кухні, а сама йду на балкон. Відчиняю вікно та підставляю обличчя вітру, аби швидше висушити сльози на очах. Треба перевірити інформацію. Можливо, Марко помилився. Може, зйомки проходитимуть в іншому місті, просто з такою ж назвою? Я дістаю телефон, відкриваю браузер та у рядку пошуку пишу: “Серіал Уламки 6 сезон”. Мені відразу видає з пів сотні фото Дем’яна в образі похмурого детектива. Намагаючись ігнорувати біль, гортаю стрічку далі, аж поки не натрапляю на статтю з офіційної сторінки серіалу. “У серпні стартують зйомки шостого сезону “Уламків”. На цей раз детективу Горовому доведеться розплутувати серію містичних вбивств у маленькому провінційному містечку. Особливістю цього сезону стане те, що всі події відбуватимуться на батьківщині Дем’яна Левченко. Виконавець головної ролі особисто обирав локацію і запевняє, що кращого місця для передання атмосфери серіалу годі й шукати”.

Тут він має рацію. Наше містечко настільки депресивне, що тільки для фільмів про вбивства й годиться. 

Я ховаю телефон у кишеню. Дивлюся на обрій, спостерігаючи за втомленим сонцем, яке поволі опускається за дахи багатоповерхівок. У голові так багато думок… Я знову почуваюся розгубленою маленькою дівчинкою, яка не знає, як краще вчинити. 

Дем’ян буде тут… Серце ниє від спогадів про нашу останню зустріч. Тоді ми наговорили одне одному так багато болісних слів… Можливо, після такого він і не захоче дивитися у мій бік.

Було б добре, якщо так.