Листопад приніс їй тишу. А в тиші — когось.

Аліса залишилась сама: без роботи, без звуків у квартирі, з днями до народження, які не мала з ким святкувати. Темрява в коридорі була просто темрявою — доки в ній не з'явився силует.

Високий. Широкоплечий. Усе чорне. Без обличчя. Він не говорить, не нападає — лише стоїть і чекає, наче вона давно щось йому винна. Щоночі. Щоразу, коли гасне світло.

Вона переконує себе, що це сон. Стрес. Листопад. Але погляд не зникає — і дедалі менше віриться, що він належить живому.

Десь є могила без імені. Хлопець, який не пам'ятає, ким був. Нитка, що тягнеться від її страху до чужої смерті.

Щоб темрява відступила, їй доведеться зазирнути в неї — і почути те, що шепоче силует у чорному.