Донька зрадника

Мама зупиняє мене поглядом, холодним і владним, як завжди.
— Тобі доведеться, — каже тихо, але без сумнівів. — Ти — частина цього, і вибору у тебе майже немає.
Я роблю крок назад, відчуваю, як серце б’ється швидше, і розумію: це тільки початок. Сварка, слова, які вилітають, — усе це змішується з тим першим поглядом незнайомця, і я відчуваю, що вже не повернуся до того життя, яке знала раніше.
— Мамо… хто він? — голос тремтить, але я продовжую, рвонута невідомим страхом і розгубленістю. — Хто мій наречений?
Мама глибоко вдихає, її очі холодні, але спокійні, як завжди.
— Марко… — тихо, але без сумніву.
Я застигла. Марко. Лежачий. Інвалід. Мій наречений? Серце почало битися швидше, і відразу — паніка, істерика.
— Ні! — крик рветься з грудей. — Я не можу… Я не можу одружитися з ним!