– Досить! – його голос уперше зривається. Він такий, що кров холоне в жилах. – Поліна – не мати цієї дитини!
– Що?..
– Чуєш мене?! – його пальці напружуються на моїх плечах. – Вона не має до нього жодного стосунку!
Я дивлюся на нього широко розплющеними очима і не розумію.
– Це неможливо...
– Можливо!
Він майже не стримує люті.
– Твоя сестра була сурогатною матір'ю. Вона повинна була народити мого сина й передати його мені. Замість цього вона втекла.
Кожне слово падає важким каменем на мої груди. У кімнаті стає моторошно тихо. Я навіть перестаю чути власне дихання.
– Вона викрала мого новонародженого сина. Дев'ять місяців переховувала його.
Мені здається, що підлога повільно вислизає з-під ніг.
Ні. Ні… Поліна не могла… Вона не...
– Ви брешете… Це неправда...
– Я не маю звички брехати.