- Чого тобі від мене треба, Тимуре? Чого ти домагаєшся? – щоки починають горіти.
- Я хочу щоб ти зізналася нарешті, хочу щоб ти визнала що я батько твоєї доньки!
- Тимуре! Досить уже! Ми вже про це говорили, Анна моя дочка! Чуєш, моя! Тебе це аж ніяк не обходить – ледь стримуюсь, але не відступаю я.
- Я тобі не вірю! Чому ти не визнаєш цього? Чому ми не можемо бути знову щасливими? Я дуже цього хочу, але ти не допускаєш мене до себе!
- Тому що моїй дитині не потрібен батько на пів року! Ти награєшся із нею і кинеш так само як зробив це зі мною. Єдине про що я прошу тебе – це зникнути з мого життя і з життя моєї дочки! Ти нам не потрібен! – в супереч собі кажу я, відчуваючи як заховані роками почуття вириваються на волю.