Розділ 2. Єлизавета

Єлизавета

- Вітаю! – чую добре знайомий голос, який доносився зі сторони входу. Піднімаю погляд і повертаюсь. Тілом пробігають мурахи і холодне повітря змушує поритися моє тіло плямами. Ми не бачились кілька років, аж тут так несподівано він приїздить без попередження.

- Синку, ти приїхав! Чому ж ти нічого не сказав? – підвівся із-за столу батько і підійшов до сина, якого також не бачив досить довго.

Стефан – Тимурів брат, довгий час перебував за кордоном, але дома бував частіше за нас.  Пересіктись з ним сьогодні стало для мене ще тим випробуванням. Я зовсім не рада його бачити, у нас невзаємна любов.

- Брате! О це так несподіванка! – чую приємний голос Тимура. Він підійшов до нього, бачу як потиснули один одному руки.

- Хотів зробити сюрприз. Сподіваюсь вийшло – Чую їхню розмову, але сама не видаю ні звуку.

-  Сідай з нами, мабуть голодний з дороги –  запрошує батько. Стефан підходить до столу і навмисно обирає місце навпроти мене. Його погляд обпікає мене, але щоб розвіяти напругу він вітається першим.

- Добрий ранок! – натягнуто посміхнувся. Хоча в його голосі відчувалася нотка неприязні між нами, але приховувати було геть нічого. Кожен у цьому домі знав про минуле.  В кімнаті панує напруга. Дивитись на Стефана нестерпно, не те що сидіти з ним за одним столом. Його присутність давить на мене і я до кінця не розумію що відчуваю зараз: почуття провини, легку дольку жалю, чи голос совісті, який не дозволяє поводитись впевнено тоді, коли цього вимагає ситуація.

***