Тимур

Застібую ґудзики на рукавах,  поправляю комірець піджака. У відображення деркала бачу як до мене підходить Єлизавета. Подих у спину і її руки опиняються у мене на грудях. Вона любила пригортатися до мене ззаду, попри те, що я геть не прихильник ранкових пестощів.

 Беру із журнального столика невеличку сумку з документами, свій робочий ноутбук. Перевіряю чи усе на місті, щоб уникнути незграбних моментів під час своєї доповіді.

О дев’ятій маю бути вже в офісі. Заради цього я приїхав сюди, ця зустріч є для мене в край важливою. Моєю метою є залучити українських партнерів до свого невеликого бізнесу у Нідерландах. Хвилююся, але не подаю виду. Сподіваюся на успіх задуманого і уже в голові малюю подальші плани на майбутнє.

Виходжу з квартири, ліфтом спускаюсь на перший поверх. Прямую до виходу. Застрибую в автівку, вирушаю в дорогу, пригадуючи, чи усе узяв.

Досить швидко добираюсь до потрібного місця, паркуюсь недалеко на паркінгу, беру свої речі і йду за потрібною адресою. Скляні двері роз’їжджаються і я заходжу у досить просторий хол. Піднімаюсь ліфтом на потрібний поверх і заходжу в кабінет. Круглий стіл серед кімнати навертає почуття стриманості і офіціозу, нагадуючи про важливість зустрічі.

За кілька годин наші переговори завершуються. Повірити не можу, що мені вдалося їх переконати і залучити в команду. У піднесеному настрої сідаю в автівку, кладу папку з документами на заднє сидіння. Тепер я впевнений, що моя справа розшириться і бренд здобуде популярність не лише в Амстердамі, а й в Україні.

Тепер справа залишилась за малим,  підготувати документи і відвезти їх на підпис до іншого міста, міста, яке також має для мене не аби яке значення. Місто, де я навчався. Не терпиться уже відвідати і його.

Дорогою роздумую над тим , як же мені вдалося заразити ідеєю усіх трьох партнерів, але у тім, вони також вбачали у цьому і свою вигоду. Мати зв’язки за кордоном дуже вигідно. Вирішую потішити батька новиною, тож їду просто до нього. Хочеться як найшвидше поділитися своїми успіхами. Нічого не може зіпсувати мені настрій сьогодні. Справа, яку я готував так багато часу нарешті почала приносити плоди.

Дивлюся на годинник, пригладжую волосся, паралельно вдивлявся у своє відображення в дзеркалі заднього виду. Проїжджаючи мимо магазинів мені спало на думку зупинитися і прикупити якийсь невеличкий подарунок для батька. Паркуюсь на узбіччі, заходжу до одного з магазинів. Роздивляюсь навколо, намагаюсь відшукати те, що могло б припасти батьку до душі. І знаходжу. Мою увагу привертає подарункова коробчка з невеличким набором, де є спеціальна випуклість для чорного шкіряного ременя, змотаного в змійку, записника, середнього розміру і обшитого в коричневу шкіряну палітурку і ще одна випуклість для такої ж чорної ручки, оздобленої позолотою. Прошу працівника запакувати подарунок і обв’язати жовтою напівпрозорою стрічкою, зв’язавши посередині бант. Прикладаю свою банківську карту до терміналу, де висвітлювалась чотиризначна сума і за мить сигнал оповістив що оплата пройшла успішно.

***

- Щиро вдячний, але не варто було турбуватися! – усміхаючись провадив батько, розпаковуючи подарунок.

- Коли ти встиг? – Прошепотіла на вухо Єлизавета, притиснувшись до мене. Вона нещодавно приїхала з одним із батькових водіїв.

- Чоловіки мають ховати в собі загадку – віджартовуюсь я, обіймаючи її за талію.

- Загадковий ти наш – відповіла вона і поклала руку мені на плече.

- А ще, я до вас із хорошими новинами – переходжу до головної теми – усі троє партнерів, з якими я сьогодні вів переговори погодились стати моїми партнерами по бізнесу. Тепер я зможу розширитись у цій справі і відповідно більше заробляти.

- Як же добре! Вітаю тебе сину! – привітав батько, простягнувши мені руку – я знав, що у них не буде шансів тобі відмовити, ти своїми аргументами зміг дотиснути їх.

- Ох, це було не легко, на кожен мій аргумент вони знаходили якусь відмову, але все ж і свою вигоду бачать у співробітництві зі мною.

- Вітаю тебе! – вимовив Стефан, щойно увійшовши до кімнати – успіхів тобі! Я впевнений що у тебе буде ще безліч таких перемог – підходячи ближче продовжував говорити мені приємні речі.  

- Саме так, буде! Завтра їду в місто, де я навчався. Маю там деякі справи вирішити, це чисто формальності, до вечора думаю буду дома.

- А чому ти раніше не сказав? – питає мене дружина і в її голосі я відчуваю тривогу.

- Не встиг – відповідаю я, натягаю посмішку, знову удаючи щасливу родину.

Наш шлюб – суцільна помилка молодості, яку я вчинив завдяки батькові і брату. Хоча найбільшою винуватицею нашого весілля є Єлизавета. Я знаю як сильно вона кохає мене, але попри всі намагання, я не можу їй відповісти взаємністю. Тож змушений зізнатися що наша сім’я тримається тільки завдяки їй.