— Юху! Юрцю, ти молодець!

— На наступному варто збавити! — гарлапаню у відповідь.

Двісті метрів... сто...

У наступний поворот я таки не вписуюсь. Мій залізний кінь викидає мене в поле, а сам гарцює боком по землі за кілька метрів від мене, здіймаючи пилюку.

Пашка сміється, гальмуючи, а я... ціпенію лежачи. Дивлюся на акуратний жіночий манікюр, що видніється у високій осоці прямо перед носом.
Що за... чортівня?
***
Вона — таємниця без імені, минулого та жодного документа. Знайда без свідомості, про яку ніхто нічого не знає. І яка засіла в моїх мізках настільки міцно, що стала моїм єдиним божевіллям.
Я готовий рити землю, але знайду тих покидьків, через яких вона тут опинилася.
Я врятую її. Навчу знову дихати. Зроблю все щоб побачити її усмішку. І знайду її минуле...