Жiнка у холодноi води.

Аннотація


Олена Северина не шукала нового життя — вона намагалася зрозуміти старе.
У сорок років, залишившись сам на сам із тишею порожнього дому, вона знала про людину все: як ламається психіка, як рятує чистота, як виживають ті, кого ніхто не чує.
Коли вона опинилася на холодному узбережжі Скандинавії — у тілі вдови з двома малими дітьми, без дому, без грошей і без захисту, — їй довелося вчитися знову: гріти, лікувати, домовлятися, жити.
Тут не вірили словам.
Тут вірили тому, що працює.
Чиста вода. Теплі стіни. Заготовлена риба. Спокій у голосі.
І любов, яка приходить не як порятунок — а як вибір двох дорослих людей у світі холоду.