745
Анотація до книги "У напрямку неусвідомленої радості"
Це друга книга циклу "Катаракта". (Перша книга "Ікона стилю"). Героїня твору - Ірина Даниленко - у свої 60+ опинилася у Франції. Усе в житті вона звикла робити й вирішувати сама. Стосунки з чоловіками в минулому складалися нерівно й драматично, тому зараз вона надає перевагу самотності. У чужій країні для неї взагалі не поставало питання нових знайомств і захоплень. Тим більше, що багато часу вона проводить з онуком. Однак після операції по видаленню катаракти життя знову відкривається їй у всій красі й незбагненності. Ірина починає вірити, що чоловіки-мужчини таки існують.
кухнямистецтво життяпобудова стосунків
“Тепла, дотепна й дуже життєва історія. Не лише про нові почуття, а й про адаптацію, різницю менталітетів і сміливість відкривати життя заново. Книга, що залишає після себе світлий післясмак.”
Зміст книги: 14 глав
Останнє оновлення: 06 Жовт
64 коментарів
Щоб залишити коментар, увійдіть в обліковий запис
УвійтиОсь мій повний відгук - https://booknet.ua/blogs/post/451640
Елана Чунту, Дякую за відгук). Як завжди, щиро й чесно)
І знаєте, мені сподобалося, що головній героїні за шістдесят. Не двадцять, не тридцять, і навіть не сорок. Це жінка з величезним життєвим багажем, власними переконаннями, невдалими стосунками, болючими втратами й характером, який, здається, іноді випереджає свою власницю. Ірина не намагається бути зручною чи всім подобатися. Вона буває різкою, категоричною, впертою, але водночас турботливою, щедрою та здатною щиро захоплюватися навколишнім світом. Саме ця неоднозначність робить її живою.
Елана Чунту, Дякую від героїні) Ви правильно її зрозуміли)
Почну з того, що ця історія виявилася зовсім не тим, чого я очікувала. Я готувалася читати про українку, яка після переїзду до Франції поступово облаштовує нове життя, а отримала цілий калейдоскоп подій: від сімейних суперечок і культурних непорозумінь до абсурдних пригод, дуже особистих спогадів, музики, філософії та навіть ноток містики.
Елана Чунту, Дякую) так воно так і є)
А ось і відгук - https://booknet.ua/blogs/post/451458
Ксенія Терещенко, Щиро дякую за теплий, зворушливий відгук)
Ох, ну й пригоди випали на долю Ірини! Особливо мене вразила історія з коридою. Спочатку навіть усміхалася, уявляючи всю цю метушню з биками, а коли Вінсент опинився під копитами, стало вже зовсім не до сміху. А Каролін просто молодець! Оце характер у жінки! І смілива, і вперта, і свого доб'ється за будь-яких обставин. Ще й фінал із запитанням Лео про яйця розсмішив.
А от глава «Два Артеми» залишила вже зовсім інші емоції. Спочатку так тепло було читати про українські пісні, про те, як Ірина знайомила Жана-Мішеля з нашою музикою. Мені, як людині, яка теж живе далеко від України, дуже близькі ці моменти. Іноді почуєш рідну пісню, і наче на кілька хвилин повертаєшся додому.
А історія з листівками та переслідуванням узагалі здивувала! Ніяк не очікувала такого повороту. І дуже промовистим вийшло протиставлення двох Артемів. Обидва українці, але наскільки різне ставлення до власної Батьківщини. Не могло не зачепити те, що навіть далеко від України людина може або залишатися з нею серцем, або відвернутися від усього свого.
Дякую за останні 2 глави! Тут і посміятися встигла, і похвилюватися, і над серйозними речами замислитися. Чекатиму на продовження.
Ксенія Терещенко, Так, треба продовжувати. Затягають інші сюжети й справи. Вашу коментарі мотивують) Щиро вам дякую)
Як же приємно читати про українські традиції, які знаходять своє місце навіть далеко за межами Батьківщини! Дуже зворушив момент зі «Щедриком». У такі миті відчуваєш особливу гордість за нашу культуру, за те, як українська пісня здатна об’єднувати людей різних національностей. А ще дуже сподобалася ця тепла, невимушена атмосфера дружніх зустрічей, де стільки музики, сміху й щирих емоцій. Ірина взагалі молодець! Скільки в ній життєвої енергії, гумору та бажання радіти кожній миті. Її стосунки з Жаном-Мішелем викликають усмішку. Здається, між ними поступово народжується щось дуже ніжне. Як же це приємно, що навіть далеко від дому можна знайти людей, поруч із якими стає тепло на душі.
Ксенія Терещенко, Як ви все відчуваєте правильно! У вас дуже чуйне серце. Щиро вам дякую, пані Ксеніє)
Цікаво, як після напружених і водночас кумедних пригод із Френкі історія переходить до серйознішої теми психічних розладів. Особливо запам’яталися спогади героїні про музичну школу та її викладачку. А несподівана знахідка нот українського «Щедрика» у французькому містечку справді заінтригувала. Цікаво, чи випадковість це і яку роль вона відіграє в подальших подіях.
Ольга Инка, ))))
Продовжую читати історію й дедалі більше захоплююся сюжетом та самою героїнею. Ірина зі своїм характером точно не дає нудьгувати! Дуже сподобалися теплі моменти з Жоелем і Марлен, особливо вечір із піснями та музикою. А от розмова з мером викликала цілу бурю емоцій. Треба ж було побачити загрозу власному авторитету в дитячій казці! Подобається, що Ірина навіть у 65 років не боїться мріяти, відстоювати свої переконання й починати щось нове.
Ольга Инка, Так, українки - особливі)))
Ох, ну й пригоди в Ірини! Я від душі насміялася! Це ж треба мати такий талант — озброєного злочинця, який прийшов по голову Джессіки Альби, посадити за стіл, нагодувати борщем та ще й нагадати, щоб руки після туалету помив! Особливо потішив контраст між переляканим Вінсентом і Френкі, який спокійнісінько наминав борщ та розповідав про свої кримінальні плани. Чудове поєднання гумору, абсурду й напруги! А фінал із жандармами — просто вишенька на торті!
Ольга Инка, І головне, що вона це засікла)
Оце так поворот подій! Найбільше мене обурило, що всі знали про небезпеку, а Ірина навіть не підозрювала, що стала частиною поліцейської операції. І ще сподівалися, що вона кричатиме про допомогу! Добре, що все закінчилося благополучно. А капітан Моран зі своєю чарівною усмішкою та поцілунками рук явно вміє загладжувати провину. Сподобалося, як авторка поєднала напруження, обурення героїні та гумор. Особливо потішив фінал із Вінсентом, який після всього пережитого запропонував просто поїсти.
Ксенія Терещенко, О так! Вінсент вічно голодний) А капітан Моран ще з'явиться, і на раз)
Дуже добре розумію почуття Ірини, адже я й сама емігрантка. Особливо відгукнулися її спогади про дім, про звичні речі, які колись здавалися такими буденними, а тепер стали безцінними. Думаю, ця туга знайома кожному з нас, хто був змушений залишити Батьківщину. Можна жити в гарних умовах, зустрічати добрих людей, поступово облаштовувати нове життя, але серцем усе одно залишатися там, де твій справжній дім. І дуже боляче, коли люди, які не пережили подібного, щиро не розуміють, чому ти сумуєш, адже начебто все в тебе добре. Саме тому переживання Ірини мені такі близькі. Читаючи ці рядки, я впізнавала в них і частинку себе.
Ксенія Терещенко, Щиро вам дякую)
Я від душі насміялася з любовних залицянь Тоні! Особливо коли в дідуся від пристрасті навіть штани перестали нормально триматися! А Ірина ще й примудрялася в такій ситуації думати, як би він не впав і не довелося потім пояснювати родичам, звідки взялося бездиханне тіло зі спущеними штанами. Оце витримка й почуття гумору! Хоча, звісно, самій Ірині було зовсім не до сміху. А Тоні, схоже, вирішив, що вісімдесят років — чудовий вік для любовних подвигів, головне, щоб штани не підвели в найвідповідальніший момент! Ну це просто жести, італійці - пристрасний народ!)))
Ксенія Терещенко, Ох, і не кажіть) Насправді я знаю, якщо жінка погоджується лише працювати у італійця, то це само собою означає й інші "послуги". А якби Ірина погодилася на ту ніч, цілком можна уявити, що вона ще й заборгувала за гостинність)
Перша глава залишила дуже приємне враження! Ірина — жінка з характером, гострим язиком і чудовим почуттям гумору. Особливо сподобалося, як вона подумки коментує все, що відбувається навколо. А от Вінсент — ще той колоритний персонаж! Здається, чоловік живе за принципом: мені зручно, а решта якось пристосується. Історія читається легко, з усмішкою, хоча за гумором відчуваються й серйозніші теми: самотність, стосунки та різниця менталітетів. Але найбільше мене добив туалет без дверей! Ось тут я вже від душі посміялася. Уявила себе на місці Ірини й зрозуміла, що моя реакція була б приблизно такою самою. Цікаво, що ж чекає на неї далі, бо знайомство з Вінсентом уже обіцяє чимало сюрпризів!
Ксенія Терещенко, О, цей Вінсент ще себе покаже. Йому стрінеться така сама, як він)
Вітаю. Ця книга випала на марафоні. Рада буду далі познайомитися з Вашою творчістю))
Ольга Инка, Доречі, а Вам моя випала книга)). Сподіваюся Ви такий жанр читаєте)))
Два Артем
Дуже цікавий розділ. З усіх боків. І про поїздку в ресторан , і про першого чоловіка, і про захоплення музикою й співами. Щодо Жан- Мішеля в мене вже з'явились думки, чи не намічається романтична історія))) Приємний персонаж і до Ірини відноситься з явною чоловічою цікавістю)). Артем...Мені не шкода, що його депортували. «Нам не страшні московські воші, нам страшніші українські гниди»- 100%
Ольга Инка, ❤️❤️
От же й гад цей Кащенко! На жаль таких манкуртів не тільки по світу, а й у нас вистачає. А Піврварова дійсно можна запоями слухати)
Ромул Шерідан, Цілком поділяю ваші думки) Дякую)
Хочу дати невеличку наводку. Здається, вам буде цікаво.
https://booknet.ua/reader/za-grannyu-noch-
b458638
Погляд на Францію ніби з іншого виміру))
Дуже драйвово. Головне- цікаво.
Аліс Веро, Заходила. Дійсно, цікаво. Дякую)
Оце так драйвовий розділ!
Ну й мабуть Вінсенту все ж повезло мати таку дівчину зі сталевими яйцями))))
Аліс Веро, Це точно! Не знаєш, де загубиш, а де знайдеш)
Чекаю на продовження з нетерпінням.
Наснаги та натхнення.
Светлана Калиниченко, Спішу, Спішу! Щиро дякую)
Оце читаю й мовби слухаю поряд людину, яка розповідає. Дуже подобається )))))
Светлана Калиниченко, Щиро дякую)
Дуже гарні, колоритні розділи! Ці застілля з салатами, кориди — Ви описуєте так святково, весело — суцільний позитив))
Ромул Шерідан, Згодна, пане. Але тут ще про музику, дружбу, взаємоповагу, щирість, любов, сім'ю і про людське життя. Часом без прикрас І на межі, якщо брати книгу в цілому. Дякую, що заглядаєте)
Не витримую. Зараз же піду писати блог)) Пані Ольго, кожен новий розділ, як ковток шампанського ❤️❤️❤️ Хочеться вигукнути" Будьмо!" ❤️❤️❤️
Наскільки ж точно та тепло змальовано цю різницю менталітетів. У цьому описі — вся суть нашої традиції святкування: якщо стіл, то щоб аж гнувся від частувань, а якщо вже зібралися, то так, щоб пісня лунала на всю вулицю і об'єднувала всіх навколо. Дуже відгукнулося, як ви передали атмосферу українського застолля — коли немає кордонів між людьми, коли душевність просто переливається через край і здатна розворушити навіть стриманих французів. Дякую. Розділ дуже сподобався.❤️
Віталій Козаченко, Щиро вам дякую)
Дякую за тепло, з яким пишете про людей, про музику, про життя
Korine Devis, Щиро вам дякую)
Неймовірний розділ! Настільки чуттєво, поетично й глибоко описана музика та переживання героїні, що читав з великим задоволенням. І гумор з сукнею-парашутом був дуже доречним!❤️
Віталій Козаченко, Щиро дякую)
Не знаю, де ще можна звернутись до автора, то хай буде тут, під улюбленою книжкою. Що трапилось, чому припинилась публікація? Дуже сподіваюсь, що пані Ольга здорова і без великих проблем будь- якого роду. Дайте нам якось знати ❤️❤️❤️
Ольга Инка, Обіймаю. Радію, що все гаразд.
Ні, ну звісно, що нашими не просто десь закордоном. Але дійсно є такі мери, що чипляются до казки? Але одразу повірив, що є. Бо на жаль є такі, що тримають не тільки жалюгідні писульки, а й портретики Пу в кабінеті. Бачили..
Ольга Инка, Зможете. Дуже скоро. Треба мати 100 підписників. Потім можна давати дві рекомендації раз на 7 діб. І ввімкнути можна тільки дві рекомендації одночасно під своєю книгою, якщо є більше двох.
А це дуже прикро, що наші люди в 60 не так виглядають, як наприклад, французи. Одним з чинників, окрім , звісно медицини — пенсії. Яке там шампанське?))
Ромул Шерідан, Ой, пане... Це така болюча тема... Далі буде))))) Дякую, що читаєте)
Ця Марі — просто вогонь) Ще й ці ляльки робить. Боже гарно описано. Особливо сподобався цей персонаж — Марі)
Ольга Инка, Ого! Найщиріші вітання ⚡❣️✨
Не знаю, але дай Боже кожному психічні розлади під 5 симфонію Бетховена, або "Щедрик" Леонтовича))
Ромул Шерідан, Отак і тримаємося)
Філософський розділ про рід... Гарні роздуми. Здається, не тільки головної героїні. Автора — значно більше;)
Нічого так Френкі влаштувався. Іграшковою пукаокою погрожував, пообідав і ще вимагає не вважати його божевільним.))) А дії жандармів, окрім, звісно Морана. Хоча... Ні, ну одразу до пам'яті легендарний Луї де Фюнес і "Жандарми")), досить провокативні.))
Ромул Шерідан, Дякую вам за відгук і ... гумор)
Майстерно змальований контраст: від мальовничого, спокійного ранку з видом на Монблан — до гострого, інтелектуального герцю в кабінеті мера. Момент із книгою "Сто питань до Путіна" в місцевій бібліотеці — просто точний і влучний аргумент! Вам чудово вдалося передати цей стан Жанни д'Арк і незламний український характер. Браво!
Віталій Козаченко, Щиро дякую)
Дочитала до кінця главу про Монблан і тут треба погодитись з протилежним висловом ( отака у нас у жінок мінлива думка), що жінка таки може бути скелею, бо всі наші українки просто вимушені бути скелями. Вони все ж не для цього народжуються, але часом , особливо під час війни, просто вимушені. Пані ІринІ тримати оборону!
Аліс Веро, Щиро дякую вам за теплі слова, за розуміння. То козацькі гени, певно)
Ой як влучно- "Жінки не народжуються, щоб ставати скелями". Аплодую.
Аліс Веро, Дякую)
Глибока та дуже зріла сповідь. Повністю розділяю висновки героїні: відмовитися від суворого засудження й агресивної правди на користь любові, доброти та внутрішнього спокою — це те, до чого варто прагнути кожному. Вам щира подяка за такі тонкі й важливі сенси!
Віталій Козаченко, Щиро вам дякую за теплі слова)
Ірина каже, що опинилась у Франції не через війну. Відчувається по всьому, що вона вже живе там давно, приїхала ще до війни. А як її туди занесло? Про це ніде нічого. Ще буде?
Ольга Инка, Ок. Інтрига- наше фсьо))
Глава просто заворожує. Скільки тут життя, колориту і щирості! Момент із виконанням українських пісень та реакцією Жоеля і Марлен викликав неймовірне почуття гордості й щему в серці. Прекрасна мова, глибокі метафори та дивовижна атмосфера.♥️
Віталій Козаченко, Щиро вам дякую)))
Читати по бровах - це неперевершено)))
Ваш гумор з перчинкою щоразу забезпечує мене настроєм на весь день.
Маленьке зауваження-замініть одне слово, бо українською не близькозорість, а короткозорість . На жаль, сама маю з шкільних років цю владу зору. І вікова далекозорість так її й не скомпенсувала.
Аліс Веро, Щиро вам дякую за втішні слова) І за правку дякую! Така увага дуже цінна)
Надзвичайно сильна та емоційна глава, яка чудово балансує між складними життєвими темами та світлою надією! Початок розмови про Френкі одразу створює потужну інтригу. Але знахідка нот нашого легендарного «Щедрика» посеред глибокої французької провінції — це просто неймовірний момент. Цей символічний і магічний знак справді зігріває душу та дарує віру в краще.
Віталій Козаченко, Щиро дякую за коментарі) Вони професійні й теплі водночас.
Історія Марі про замовлення ляльок та шантаж інтригує, але те, як серйозна розмова раптово перетворилася на рятувальну операцію бріоша з духовки — це окреме задоволення. Поява капітана Морана крізь клуби диму, коли всі стоять у такому, м'яко кажучи, дивному вигляді поспішила. Опис хаосу та фінальна сцена з жандармами вийшли дуже цікавими. Дякую!
Віталій Козаченко, Щиро дякую вам)
Супер! Я би також хотіла таку ляльку! Дякую !
Korine Devis, То може, звернемося до Марі Орі?! Дякую вам)
В мене вже теж істеричний регіт від дій недолугого Вінсента))))))) Дякую, дорогенька, за настрій, за Ваш фірмовий гумор ❤️❤️❤️
Аліс Веро, І вам дякую, Аліс, що читаєте й смієтеся! Це мене тішить.
Оце так так! Героїні, дійсно , непереливки! Вона-боєць! Дякую за карколомний сюжет.
Korine Devis, І вам дякую)
Блискуча глава! Дуже жива, динамічна та з чудовим фірмовим гумором. Отримав величезне задоволення від протистояння капітана Морана та цього недолугого зловмисника. Фінал із борщем просто підкорив!
Віталій Козаченко, Щиро дякую)
Черговий розділ прочитала з самого ранку і він зробив таки мій ранок))) Ваш гумор неперевершений. Обіймаю.
Аліс Веро, Щиро вам дякую) Це так добре - усміхнутися зранку)
Ох, не легко нашим на чужині. Але Ірина впоралася, як на мене.)) Туалет без дверей — це щось)) І взагалі — питання страв — це ще те питання. Дуже гарне зауваження про бабусь з дідусями й онуків. Щось у цьому таки є. Ну а остання сцена з розбишакою - ляльконенависником Френкі й Вінсенттом й шматком грінки на сорочці — порвала))) остаточно. Іграшковий пістолет, здається теж реготнув). Дуже гарно написано))
Ромул Шерідан, О-о-ой! Щиро дякую! Дуже приємно!
Вітаю з новинкою!
Лана Сетман, Щиро дякую)
Читаю продовження історії. Цікавий кожен розділ.
Аліс Веро, Щиро дякую)
Неймовірний баланс напруги та першокласного гумору! Сюжет розвивається так стрімко, що не встигаєш видихнути. Але Рудик — це просто зірка цього епізоду. Його рішучий „внесок“ у панаму цього дивакуватого бороданя змусив сміятися від душі. Та й сама героїня — красуня, так спокійно пригостити нападника українським борщем із грінками. Отримав величезне задоволення від читання!
Віталій Козаченко, Дякую вам за коментарі. Надзвичайно щиро. Це тримає.
Видалення коментаря
Ви дійсно хочете видалити повідомлення?
Видалити СкасуватиКоментар буде видалено назавжди.
Блокування коментування
Ви дійсно хочете заборонити можливість коментування?
Заборонити Скасувати