Сповідь Безсмертного

Я народився до того, як люди будували храми. І дожив до моменту, коли вони в них моляться лише за спокій.

Я був писарем у палаці фараона.
Монахом у бібліотеці, що згоріла.
Солдатом на чужій землі, де ніхто не хотів війни.
Був другом тих, кого вже немає.

І кохав. Так сильно, що пам’ятаю її обличчя через тисячі років.

Це — моя сповідь. Не героя. Не пророка. Просто того, хто залишився.

Іноді, щоб зрозуміти, ким ти є — треба прожити всі чужі життя.
Довше за пам'ять.