Гон Шен

тоді життя запалювало загадковістю і не притаманністю. втілювало надію, що за новим днем чекає нове відкриття. але зараз, в сірих, загрубілих буденністю реаліях, не рідко приходиться згадувати насичене променями дитяче сонце. воно світило радістю і безтурботністю, не знаючи, що таке журба.
сонце зараз світить як і 20 років тому, але зігрітись допомагає лише згадка про дитячу памʼять, яка якорем тримає віру в те, що темрява — ознака того, що світло існує. а мрія — сонце, яке чекає на нас за холодною стіною незнання.