Зрада

     — Тобі грошей вистачить?

     — Хотілося б трішки більше. — Соромʼязливо вимовив Гон Шен.

     — Тримай. — Батько дав ще 20 гривень, — бувай сину! — Гон Шен закрив двері і батько, на сірих жигулях поїхав на роботу.

     Гон Шен вже зайшов у шкільний двір, як до нього підбіг Вільям з Джозефом.

     — Привіт Гон Шене…

     — Ти уявляєш, виявляється в нас тепер замість двох, буде три позакласних уроки!

     — Три?

     — А гроші вони знаєш де взяли? З наших батьків. Я чув вчора ввечері, директриса дзвонила моїй мамі, і просила грошей в неї на обладнання.

     — А мені батько розповів, що тиждень тому вони ще й на штори брали гроші.

     — Так, і в молодшій школі просили, Джозефе, ти що забув?

     — Ти за 4 роки бачив у нас в класі штори?

     — Ні.

     — Бо їх і не було.

     — Виходить, вони гроші собі забирають?

     — Я вам хлопці, більше скажу. Мені мама, тільки — це секрет, — сказала, що нам сьогодні якесь свято зроблять. Шведський стіл накриють.

     — Це ж добре.

     — Може не все так і погано?

     — Смієшся? Вони ж краще бандитів знають, як у людей гроші стягувати.

     Вони зайшли в клас. На всіх партах вже були накриті білі скатертини. Цукерки в перемішку з фруктами і тортами стояли на білій поляні, витягаючи з товаришів слину. Усі сиділи і раділи дійству.

     — Добрий день.

     — Сідайте хлопці. — Запросила вчителька.

     — Це і є шведський стіл?

     — Що? — здивовано подивилась на Вільяма викладач. — Сьогодні у Віталі день народження. Сідайте.

     Вони всілися за однією партою на трьох стільцях, і вражено дивились на смаколики перед собою.

     — Віталя. А що ж ти не казав? Ми б тобі якийсь подарунок приготували.

     — Так в мене день народження вчора був. Це вчителька за свій рахунок. Нам сюрприз всім приготувала.

     — Зрозуміло тепер все. — Не відводячи очей від вчительки, процідив Вільям. — Ви подивіться в чому вона! Золотий кулон! Червоне плаття! Питання — за чиї все це гроші?

     Джозеф з Гон Шеном проникшись вразливими почуттями Вільяма, швидко зрозуміли, що всі гроші які йшли на позакласні заняття, штори і шведські столи, насправді йшли до кишені вчителя і директриси. А замість того, батьки могли б давати їм більше?

     — Марʼяно Сергіївно, а за чий все це рахунок? Це ж дорого!

     — Вільяме, за мій звісно. Чи ти не радий?

     — Причому тут? Але ж ці кошти йшли на школу.

     — Ти як з вчителем говориш? Ти подивись на нього! Зараз до директора підеш з такими звинуваченнями! Дивись, що вигадав! — повчальним, голосним тоном, прогарчала Марʼяна Сергіївна.

     Вільям притих, а разом з ним і Джозеф з Гон Шеном. Вільям вже був за крок від того, щоб пустити сльозу від публічного приниження, аж раптом знайшов в собі сили, і продовжив:

     — Ви думаєте, ми не бачимо, що на вас надягнено? Золотий кулон! Дорога сукня! А за чиї кошти? — витираючи сльози, принишкло і зухвало говорив хлопець. — Слухайте всі! Наші батьки здають гроші на наші позакласні заняття, на штори яких ми не бачили! — коли Марʼяна Сергіївна вже йшла по нього, щоб відвести до директора, він продовжив. — Ми можемо програти, але ми ніколи не будемо обдурені! — вже мало не криком він говорив всьому класу, коли його виводила вчителька з класу.

     — Що робити будемо?

     — Що робити. Бігти рятувати Вільяма. Він же відстоював наші інтереси.

     І щойно Гон Шен з Джозефом підвелись з-за парти, як в клас ввійшов чоловік в зашарпаному одязі. Він відкрив двері на всю ширину, і заніс дві величезні коробки.

     — Що це? — остовіпло вирячились на чоловіка товариші.

     Але відповіді не було. Чоловік з суворим виразом обличчя відніс коробки в кінець класу, відкрив їх і поглянув на Джозефа.

     — Привіт діти. Це ваші штори.

     Швидко, але з маленькою затримкою, спочатку Гон Шен, а тоді і Джозеф гучно розсміялися.

     — А Вільям вже тут переворот влаштував.

     — Ха-ха-ха. Ну, що друже, помʼянемо товариша. Він лишився вірним своїм переконанням. — Не стримуючись, вони налили собі апельсинового соку, і вдарившись пластиковими келихами, випили, і розсміялися.