Любов

— Саша — 5, Діма —11, Вільям — 7, Гон Шен — 10.

    — Вітаю друже. — Вдарив по спині Джозеф, і ледь приобійняв Гон Шена.

     — Не сумуй, Вільяме. 7 — це не так і погано.

     — Привіт Гон Шене. — До нього підійшла Мансі, і мило всміхаючись, протягнула свою ручку. — Ідем?

     — Куди? А. Так. Авжеж. Ходімо.

     — Бувай Гон Шене. — Привітно вигукнув навздогін Джозеф.

     Вони вийшли на вулицю і пішли в бік метро.

     — Яка сьогодні чудова погода, правда?

     — Правда.

     Гон Шена переповнювала радість від того, що разом з найгарнішою в світі дівчиною він іде куди ведуть ноги, і щасливий, він геть забув про всі свої негаразди.

     — Скільки щастя іти з тобою, Мансі. Я такий щасливий, що посмішка моя тобі всього і не скаже.

     Вона розсміялась, і мило усміхнулась.

     — А ти знаєш, що найгарніше?

     — Що? — знервовано всміхнувся Гон Шен.

     — Пити каву разом з тобою, а попереду цілих два тижні канікул! Я така рада. Ми зможемо з тобою бачитись кожного дня!

     Гон Шен настільки радів кожному її слову, що лякався тієї ейфорії, адже не міг уявити свого щастя.

     — О. Привіт. — Попереду них постала постать Олександра.

     — А ти чого не ходив сьогодні до школи?

     — Так сьогодні ж в мене день народження. Гон Шен ще хлопчик, не памʼятає мабуть, а ти Мансі вже доросла, мала б памʼятати…

     — Саша, зміни пластинку. Потрібно поважати будь-який вік. Ти ж і сам таким був!

     — Гаразд. Запрошую вас. Сьогодні о 6 вечора в парку біля школи. Мій батько буде шашлик смажити.    

     — Як чудово. — Зраділа Мансі, — підем? — глянула вона на Гон Шена.

     Гон Шен не сильно хотів іти, до того хто його постійно ображає, але не міг відмовити очам Мансі.

     — Так. Авжеж.

     — Чудово. Тоді до зустрічі. — Вдарив по плечам Мансі і Гон Шена Саша, і коли ті вже пішли, нишком закурив сигарету.

     — Ти що куриш?

     — А що, не видно? Тільки не кажіть нікому.

     — Добре. Ходімо.

     — Він всього на рік старший, чому він так поводиться?

     — Тому що дурник ще. — Всміхнулась дівчинка, і соромʼязливо поцілувала Гон Шена в щоку. — Зустрінемось ще!

     Гон Шен зніяковіло кивнув, і вслід вигукнув:

     — До зустрічі, Мансі!