Школа

     — Ходімо швидше.

     Ранковий дощ моросив на обличчі прохолодним вітром. Дерева хитаючись проводжали Гон Шена до школи.

     У вишуканому костюмі, який йому купила на ринку бабуся, скрізь вітер, Гон Шен відчував легкий морозець по тілу, адже вже впʼяте, він проводжав своє дитинство першим дзвоником. Мокрими слідами його наздоганяла пронизлива нервозність, в передчутті прийдешнього свята.

     — Привіт Гон Шене! — біля входу в школу, де стояли гарно вбрані діти з батьками, його побачив Джозеф, імпульсивно махаючи рукою.

     — Привіт. Ну, що ти, хвилюєшся?

     — Є трохи.

     — Дітки. Прошу всіх за мною.

     — Це наша нова вчителька. — Заявив Джозеф.

     Вони пройшли всередину школи, піднялись на другий поверх, і відразу завернули в кабінет праворуч.

     Гон Шен разом з Джозефом обрали місця біля вікна за третьою партою, всілися, і збуджено чекали на початок уроку.

     — Добрий ранок учні!

     — Добрий ранок. — Хором відповів клас.

     — Я ваш новий класний керівник — Марʼяна Сергіївна. 

     Через одного учні прошепотіли невиразне привітання, зовсім невпевнені в потрібності відповідати.

     — Привіт друзі. — До них ззаду підсів Вільям. — Я так хвилююся. — Тремтів його шепіт.

     — Ми теж. — З маленьким тремором в голосі, відповів Джозеф.

     — Поки ми разом хлопці, все буде добре! — тихо і впевнено процідив Гон Шен.

     — Наш перший урок — Історія України.

     — А що ми на цьому уроці будемо вивчати? — запитав хтось з класу.

     — Ми вивчатимемо те, в чому полягає особливість українців. Адже країна наша, в усій її історії, в її мові і культурі, виражає мудрість нажиту нашими пращурами за багато поколінь, які зрештою виливаються в цінності нашого з вами буття.

     — А в чому наші цінніості? Хіба не всі люди однакові?

     — Як тебе звати?

     — Гон Шен.

     — Однакові люди мають найрізноманітніші цінності, Гон Шене. Але ми — українці, — наставницьким тоном провадила Марʼяна Сергіївна, — обдаровані мудрістю наших предків, а тому маємо власний етнос. Розумієш?

     — А в чому полягає наша з вами особливість?

     — Твоя в тому, що ти китаєць! — вигукнув хтось із класу.

     — Українці вміють любити найбільше у світі, господарюють своїми долями, а від того вільні обирати власне життя!

     — Я зрозумів.

     — Китайцю, забирайся до себе в Китай, ти чув? Україна для українців.

     — Україна для людей, дурню! — вступилася за Гон Шена дівчинка позаду, що забіяка аж язика прикусив.

     — Дякую. — Милосердно всміхнувся Гон Шен.

     — Нема за що. Я до речі Мансі.

     — Дуже приємно Мансі. Мене кличуть Гон Шеном.