Українець?

     — Бабо, а чому одні вважають, що Україна лише для українців? Проте населяють її люди найрізноманітніших народів?

     — Як би люди не відносились один до одного в цілому світі, Україна єдине місце де любов підкорює ненависть.

     — А хіба не всюди люди однакові, що відчувають ненависть друг до друга? Чому ж тоді люди ворогують між собою?

     — Люди без віри ворогують. Вони всеодно, що люди без душі. А первородна віра кожного українця вказує нам на світло, коли навколо панує саме забуття, натомість і віра наша тримається на силі українського духу.

     — І поки існує наш дух — існує Україна, а поки існує Україна — існує віра в життя, скільки б тобі не розповідали, що Україна не для тебе. — На кухню зайшов дід Роберт, і сів біля Гон Шена. — Ті хто вірять — живуть любовʼю.

     Гон Шен мовчки їв суп, і опустивши очі слухав діда, поки баба Ава робила йому в школу бутерброди.

     — Чи знаєш ти, о котрій годині закінчується заняття?

     — Ну, ми з Джозефом і Вільямом хотіли сьогодні футбол пограти. Але, я думаю годині о 3 вже буду вільний… Але я всеодно не розумію, чому тоді дехто може дозволити собі вказувати іншим на вади їх походження. Хіба в любові є місце для чогось подібного?

     — А сам як гадаєш?

     — Я думаю, люди які живуть в любові один до одного не будуть принижувати одне одного.

     Роберт розсміявся і перехилив чарку з молоком:

     — Ні, Гон Шене. — Вже посерйознішав дід, — якраз тоді, коли люди з любовʼю сприймають непорозуміння, і неповагу до себе від інших людей, вони можуть зватися українцями. Можна бути гордим, але не забувати, що віра яка привела нас до свободи, вільна нагодувати голодних і нетямущих.

     — Ну, все. Вже час, а то запізнишся. — Тихо сказала баба Ава.

     Гон Шен задумливо підвівся, і до самої школи не вимовив майже ні слова.

     — А чому тоді варто бути українцем, коли інші можуть говорити все що заманеться, а інші повинні це сприймати з любовʼю?

     — Ой, внучок… — Весело всміхнувся дід і погладив Гон Шена по голові. — Тому що в любові люди завжди знаходять примирення, а там де панує сама ненависть і відраза, якими б чуйними не були люди, людство вони ніяк не вбережуть.

     Гон Шен провів очима по небу, ще раз поглянув на діда і побачив позаду Мансі.

     — Я зрозумів. Дякую діду! Бувай!

     — Бувай внучку! — всіхнувся дід, що аж почервонів, і обійнявши, поцілував в щоку онука, тоді побачив кого чекав Гон Шен, і вже спокійніше додав: — Щасти тобі!

     — Бувай діду. — Вже крокуючи з Мансі в крок, відгукнувся Гон Шен.