Таємниця з минулого

– Чого ти хочеш? – дивлюсь йому в очі.
– Вирішив привітатися, – криво усміхається. – Все-таки не чужі люди.
– Чужі. І ти сам це знаєш.
– Як життя? Не думав, що ти повернулася у це місто. Все-таки у тебе такі амбіції були. Плани, мрії.
Діма насміхається. Він краще за будь-кого знає, про що я мріяла. Чого прагнула. А в результаті повернулася в рідне містечко, працюю в ресторані і нічого з моїх мрій не втілилося у життя.
– Дімо, мені треба працювати, – хочу обійти його, але чоловік хапає мене вище ліктя і нахиляється так, щоб його очі були навпроти моїх.
– Де каблучка, Поліно? Невже той, з ким ти мене зрадила, не покликав заміж? А як же дитина? Ти ж народила від нього, чи не так?
Діма навіть не уявляє, що не було ніякого “іншого”.Я ніколи його не зраджувала. А мій син – і його син теж.