Розділ 9

У зал заходжу саме в той момент, коли Інна танцює з Дмитром. Усі на них витріщаються, Інна такою щасливою мені здається, але Діма наче не тут зараз. Він не дивиться їй в очі. Не усміхається. 

Я надто добре його знаю. Я знаю, який він, коли закоханий, а тут коханням і не пахне. 

Можливо, я так переконати себе хочу. Не можу точно сказати, але дивитись на цих двох не так боляче, як я собі думала. 

– Потанцюємо? – переді мною з'являється Ігнат і широко усміхається. Руку подає, а я розгублено на неї дивлюсь. 

– Що? – не розумію його. 

– Всього один танець, Полю. Тобі явно треба розслабитися. 

Ігнат реально думає, що танець якось мені допоможе? Та він зробить тільки гірше.

– Зажди! – кричу, коли він хапає мене за руку і тягне за собою на центр зали. На нас усі витріщаються, і так соромно стає. – Мені не можна! Я ж на роботі! 

– Хіба у твої обов'язки не входить, щоб усі гості залишилися задоволені? – Ігнат зупиняється неподалік Діми та Інни й обіймає мене за талію. – Ось я, наприклад, не задоволений. Ти маєш негайно це виправити. 

Він підморгує мені, знову усміхається, а я… усміхаюсь у відповідь. Ігнату просто неможливо відмовити. Він такий милий зараз. 

Трохи збентежено торкаюсь пальцями його плечей, і ми починаємо танцювати. 

– Ось бачиш, усе не так страшно, – він нахиляється до мого вуха і шепоче, а я дивлюсь через його плече на Діму – і неприємні мурахи бігають спиною. 

Він явно таким поворотом не задоволений. А чого хотів? Щоб я пішла в монахині? У мене теж може бути особисте життя.

– На нас усі дивляться, – шепочу. 

– І що? – хмикає Ігнат. – Отже, ми їм цікаві. Розслабся, Полю. Думай про мене, а не про них. Невже я зовсім тобі не подобаюсь? 

У цей момент всередині щось наче перемикається. Я піднімаю голову так, щоб моє обличчя було навпроти обличчя Ігната. Він трохи вищий, тому доводиться здіймати очі догори. 

– Ти милий, – кажу, що відчуваю. – А ще авантюрист. 

– Це точно, – сміється. – Якщо хочеш, ми можемо втекти з цього свята просто зараз. Як тобі така авантюра? 

– Я зацінила, – усміхаюсь. – Тільки втекти не вийде. Я працюю тут. 

– Шкода, – вдає, що засмутився, а може так і є. 

Музика закінчується, і Ігнат мене відпускає. Він хоче ще щось сказати, але мене кличуть на кухню. Доводиться йти. 

Там розмовляю з кухарями та проводжу ще трохи часу. Не хочу повертатися в зал. Не через Ігната. Він реально хороший. Мені здається, що Діма буде шукати можливість поговорити, а я цього не хочу. 

Коли виходжу в коридор, бачу там Діму й, чесно кажучи, готова розсміятися зараз. Здається, я занадто добре його знаю.

– Що ти тут робиш? – питаю, наблизившись. – Сюди стороннім вхід заборонено. 

– Так я не сторонній, – хмикає і ховає руки в кишені штанів. – Хочу дещо важливе тобі сказати. Не думай, що у тебе вийде щось з Ігнатом. Знаєш, скільки у нього таких, як ти? 

– Мене це не хвилює, – серйозно на нього дивлюсь. – Не розумію тільки, чому тебе це так хвилює. Не поділишся? 

Діма злиться. Вилиці напружуються й очі темніють. Не думав, що я дам відсіч? Так я можу, якщо мене дістати. 

– Мені Ігната шкода. Може, ти йому реально сподобалася. Думаю, варто розповісти, яка ти насправді. 

– Так розкажи! – ціджу йому в обличчя. – Чому ти до мене прийшов, а не до нього? 

– Дімо! А ти чому тут? – чую голос Інни – і всередині все стискається. Я не хочу, щоб вона щось запідозрила, але дівчина вже не задоволена і йде до нас. 

– Хотів уточнити дещо, – Діма вміло зберігає спокій. – Не варто перейматися, Інно. 

– Що уточнити? – допитується дівчина. – Усіма організаційними питаннями займалася я. Ти можеш у мене запитати. 

– І то правда, – втручаюсь. – Дмитре, ви краще у своєї нареченої запитайте, а я піду працювати. 

На щастя, вдається здихатися цих двох, але рано я радію. Бачу попереду Настю і різко зупиняюся. Вона повільно п'є шампанське з келиха і з якоюсь жінкою розмовляє. 

Настю я теж добре знаю. Вона не пробачить того, що я водою її облила. Буде помста. Шкода, що не знаю, коли її чекати. 

– Поліно Дмитрівно, потрібна ваша допомога! – говорить офіціантка Оля, і я концентрую всю увагу на ній. Це погано, тому що Настя тільки цього й чекала. 

– Що сталося? – питаю. 

– Кілька пляшок шампанського поганої якості. Гості скаржаться, – шепоче мені на вухо. 

– Я перевірю, – кажу і хочу піти на склад, але саме в цей момент до мене наближається Настя. На її обличчі задоволена посмішка, а мені нікуди тікати. 

Усе відбувається дуже швидко. Вона виливає на мене шампанське, але моя сукня залишається сухою, тому що мене рятує… Ігнат! Він стоїть до мене обличчям, отже, постраждала його спина. 

– Ти як? – питає схвильовано і торкається моїх плечей.