Розділ 8

Коли закінчується мій робочий час, я збираюся і залишаю ресторан. Намагаюсь не думати про завтрашній день і про те, що мене чекає. Треба вже починати готуватися до того, що Діма буде поруч з Інною, як її наречений. Подарує їй щось дорогоцінне і буде цілувати…

Різко виринаю з дивних роздумів, коли чую сигнал автомобіля. Спочатку здається, що це знову Дмитро приїхав, щоб мене діставати, але автомобіль інший. Білосніжний Jaguar здається чимось дуже дивовижним у нашій місцевості.

Поки я розглядаю його, двері з боку водія відчиняються і виходить Ігнат. У нього в руках букет квітів, а на устах широка усмішка. Він милий, але точно не мій варіант.

– У тебе такий вираз обличчя зараз, наче ти не рада мене бачити, – він наближається і прискіпливо мене розглядає. На руці в Ігната велике татуювання. Практично вся рука забита ними. Мені подобається. Додає йому якоїсь родзинки. 

– Просто не очікувала, – кажу.

– Це тобі, – Ігнат дає мені квіти, а я їх забираю. 

– Дякую, але не треба було, – зразу кажу.

– Це просто квіти, Полю. Розслабся, – і знову усміхається. – Дозволиш відвезти тебе додому? Одразу поговоримо. 

– Про що? – не розумію. 

– Зараз дізнаєшся, – Ігнат Відчиняє двері автомобіля, а я вагаюсь ще кілька секунд, а тоді таки сідаю всередину. Поки він обходить автомобіль, я вдихаю аромат шкіри та дорогого парфуму самого Ігната. 

Кажу адресу, коли він сідає за кермо, і Ігнат пише її в навігаторі. 

– Я в цьому місці лише одну вулицю знаю, – сміється. – Від готелю до ресторану. 

– Наше місто невелике. Думаю, години вистачить, щоб вивчити його вздовж і поперек. 

– Коли у тебе вихідний? Проведеш мені екскурсію? – несподівано питає. 

– У мене вже є плани. Хочу провести вихідні з сином. Він і так не бачить мене практично, – відповідаю. 

– Ми можемо взяти його з собою. Заодно познайомимось, – додає Ігнат. – Полю, я чесно говорив, що для мене діти – не проблема. Якщо людина подобається, то не може бути жодних проблем. 

І що тут відповісти? Як на мене, то Ігнат налаштований серйозно. Я відчуваю до нього дещо інше, ніж до Максима, наприклад. Макс до кінчиків пальців мій друг. Я люблю його як друга і не бачу в ньому чоловіка. А от Ігнат інші відчуття викликає. Хвилювання, збентеження, цікавість.

Однозначно він мені подобається, але я не готова так ризикувати. Ігнат теж не має знати, ким мені доводиться Діма. Від цього можуть бути проблеми. 

– Ми на місці, – кажу. – Дякую, що підвіз. І за квіти теж. 

– Я радий, що ти усміхаєшся, – він розглядає мене прискіпливо, а я ніяковію. – Завтра будеш на роботі?

– Так. Треба слідкувати, щоб усе минуло добре. Твоя сестра дуже вимоглива в цьому плані, – кажу.

– Є таке, – хмикає. – Тоді до завтра, Полю.

– До завтра.

Залишаю салон і заходжу у під’їзд. Коли чую, як автівка їде, зариваюсь носом у квіти. Ще з самого початку хотіла це зробити. 

Коли заходжу у квартиру, мене зустрічає мама. Схоже, вона бачила, що я не пішки прийшла, і тепер має цілу купу питань. 

– Від кого квіти? – питає. – Тільки не говори, що від Дмитра.

– Ні, не від нього, – кажу, знявши туфлі. – Я з одним цікавим чоловіком познайомилася. Поставиш квіти у воду? Я до Роми загляну. 

Мама квіти забирає, а я йду в кімнату до Роми. Він знову грає, але коли цілую в щоку – зупиняє гру. 

– Коли у тебе вихідні? – питає одразу.

– Післязавтра. А що? – цікавлюсь. 

– Ми з друзями бачили круте місце, і тепер я хочу туди! Це парк динозаврів! –  випалює. – Поїдемо?

– Думаю, що можна, – погоджуюсь, і Рома одразу ж вішається мені на шию. 

– І як тепер дочекатися? – хмурить брови.

– Це ж недовго, – сміюсь. 

Залишаю Рому з його планами, сама йду в душ, а тоді вечеряти. Сьогодні настрій у мене трохи кращий, ніж зазвичай, і це навіть мама помічає. 

– Може, познайомиш нас з тим таємничим чоловіком? – питає, поки я їм.

– Мамо, він просто мій знайомий, – кажу.

– Прості знайомі квітів жінкам не дарують. Ти явно йому сподобалася, – мама стоїть на своєму.

Не хочу з нею сперечатися, тому просто їм мовчки. Якщо мама дізнається, хто такий Ігнат, не буде такою щасливою. Точно скаже триматися від нього якомога далі. 

Наступного ранку вирішую трохи змінити образ. Все-таки сьогодні в ресторані така подія. Одягаю сукню сірого кольору довжиною до колін, роблю макіяж і вкладаю волосся. Наче нічого особливого, але так я хоча б трохи впевненіше почуваюсь. 

Вирішую викликати таксі, щоб не їхати автобусом, і вже за двадцять хвилин заходжу в ресторан, де приготування йдуть повним ходом. Офіціанти накривають столи, а на кухні все вариться та париться. 

У мене є ще трохи часу, щоб перевести подих. Розумію, що цей вечір буде важким морально. І щоб хоч трохи зібратися, п’ю каву та глибоко дихаю.