Розділ 11

Ми з Інною біжимо на вулицю. Я не розумію, якого біса Ігнат з Дмитром почали бійку. Все ж наче добре було. 

– Дімо! – кричить Інна, коли її наречений б’є її брата в обличчя. Той в боргу не залишається, і удар від нього прилітає у відповідь. 

Я дивлюсь на все це і не знаю, як вчинити. Лізти поміж чоловіків, щоб зупинити бійку – не варіант. Щось не хочеться і мені отримати. А от Інна обирає інший спосіб достукатись до них – бігає навколо на своїх височенних підборах і кричить щосили. 

Все закінчується в момент, коли на допомогу приходить охорона ресторану. Чоловіків скручують, і навіть інші гості допомагають. 

– Якого біса, Дімо? – кричить Інна. – Ти збожеволів?

– У брата свого спитай! – цідить. 

– Пішов ти! – не залишається в боргу Ігнат. – Інно, я не дозволю тобі вийти заміж за цього мудака! Хіба не бачиш, що він тебе не кохає?!

– Це не твоя справа! – несподівано сама Інна стає на захист Дмитра. Я розумію, чому так. Вона його кохає. – Ми самі розберемось!

– Та без питань! – фиркає і спльовує кров з розбитої губи собі під ноги. Помічає мене і швидко наближається. – Полю, поїдемо вже?

Я зовсім не проти. Киваю і разом з Ігнатом йду до автомобіля. Навіть у такому стані він відчиняє для мене двері, і це дуже приємно. Сідаю і через вікно дивлюсь на Діму. Інна намагається торкнутися його побитого обличчя, але він відступає і дивиться просто на мене. Я впевнена, що він не бачить мене через скло, але все одно мурахи біжать по спині. 

– Поїдемо? – питає Ігнат і заводить двигун. Тільки зараз згадую, що подаровані ним квіти залишилися в ресторані. Стає шкода, але повертатись назад не хочу. 

Киваю, і автівка залишає стоянку. Спочатку їдемо мовчки, але цікавість все-таки перемагає, і я повертаю голову до Ігната, який здається дуже напруженим. 

– Поясниш, що сталося? – питаю. 

– Я терпіти не можу нареченого своєї сестри, – криво усміхається. – Мені здається, що Діма не кохає Інну від слова зовсім, а вона як закохане дівчисько в рота йому заглядає. 

– Може, цей шлюб вигідний вашим батькам? – висловлюю своє припущення.

– Не без того, – злиться. – Я говорив з батьками. Просив скасувати все, поки не пізно, але Інна сама вперлася, що весілля буде. Тут я безсилий. 

Ігната можна зрозуміти. Він за сестру хвилюється. Якщо чесно, то мені також шкода Інну. Вона закохалася в Дмитра, а він нічого до неї не відчуває. Так само, як і я, не може минуле відпустити. А може, річ у тому, що по-справжньому кохати можна лише раз? 

– Ти хороший брат, – кажу. – Можливо, колись Інна зрозуміє, що ти просто хвилювався за неї. 

– Можливо, – усміхається. – Полю, ти пробач, що вечір зіпсував. Я до останнього тримався, але Дмитро мене дістав. Я не стримався.

– Що він сказав? – питаю і завмираю. Щось мені підказує, що говорив він про мене.

– Це не має значення, – хмуриться і тим самим підтверджує мої здогадки. 

– Для мене – має. Я йому не подобаюсь. Можливо… він говорив щось про мене? 

– Так, – цідить. – Він сказав, що жінка з дитиною нікому не потрібна. От я і не стримався. Мудак. 

Звісно, мені неприємно це чути, але я добре знаю Дмитра. Для нього діти ніколи не були проблемою. Швидше за все, він сказав це тому, що ревнує і казиться. 

Ні, я в жодному разі його не виправдовую. Просто шукаю варіанти, і всі вони показують його в найгіршому світлі. 

– Завтра я повертаюсь, – говорить, зупинивши автомобіль біля мого будинку. – Ти не проти, якщо буду телефонувати?

– Ні. Не проти, – усміхаюсь. – Це був чудовий вечір, Ігнате. Якщо не зважати на певні фактори, то мені сподобалось. 

– Я радий, – усміхається і нахиляється до мене. Ігнат торкається долонею моєї щоки, а я завмираю, як вкопана. Розумію, що він зібрався робити, і чомусь так страшно стає. 

Я ніколи не цілувалася з іншими чоловіками. Тільки Діма. Може, настав час спробувати? 

Ігнат нахиляється до мене, але в останній момент його телефон починає дзвонити. Він розчаровано видихає, а я навіть не знаю – радіти, чи не варто?

– Я піду, – кажу, коли Ігнат вимикає звук на телефоні. – Гарної тобі дороги.

– Дякую, Полю, – усміхається. – До зустрічі.