2 939
Можливо Все. Том 2. Той, хто зміг
Бойова фантастика
Олександр Шаравар автор
В процесі ·
77 стор.
· Регулярно оновлюється
“Можливо Все”
Анотація до книги "Можливо Все. Том 2. Той, хто зміг"
Слід ішов на схід. Герман сидів над ним третю годину: дві смуги в пилюці, між ними недоторкане. Ширина колії — чотири долоні й трохи.
Долоня була його єдиним інструментом. Ні лінійки, ні карти, ні людини, в якої можна спитати дорогу.
Світ, у який його викинуло, згорів сорок років тому. Тут Герман найсильніший — і це не вирішує нічого.
Тут є люди. Вони живуть під бетонною плитою й тримають її закритою, щоб їх не побачили з неба.
Він думав, що головне — вирости.
Він помилявся півтора року.
Друга книга циклу «Можливо Все».
Долоня була його єдиним інструментом. Ні лінійки, ні карти, ні людини, в якої можна спитати дорогу.
Світ, у який його викинуло, згорів сорок років тому. Тут Герман найсильніший — і це не вирішує нічого.
Тут є люди. Вони живуть під бетонною плитою й тримають її закритою, щоб їх не побачили з неба.
Він думав, що головне — вирости.
Він помилявся півтора року.
Друга книга циклу «Можливо Все».
виживанняпопаданецьпостапокаліпсис
Зміст книги: 12 глав
Останнє оновлення: сьогодні
37 коментарів
Щоб залишити коментар, увійдіть в обліковий запис
УвійтиЛаскаво прошу в другий том.
Якщо ви тут уперше й першого тому не читали — почніть із нього, інакше половина цієї книги буде незрозуміла. Він завершений, усі 27 глав: https://booknet.ua/book/mozhlivo-vse-b457534
Тим, хто дочитав перший: Герман більше не в Києві. Сила, якої йому вистачало на все, тут не вирішує майже нічого, і найважчі рішення в цій книзі він ухвалює не кулаками, а олівцем на аркуші.
Нова глава раз на два дні, о восьмій ранку. Усього в томі 56 глав.
Дякую, що ви тут.
В останньому розділі автор підкинув добрий сюрприз!
Спочатку я взагалі не очікував, що навчання Германа настільки захопить. Здавалося б, просто нові здібності: швидше думати, розділяти увагу, запам’ятовувати все з першого разу. Але чим далі, тим цікавіше.
А момент із «Я тебе чую» – це взагалі… Я на секунду завис. Герман стільки часу думав, що маг нічого про нього не знає, а виявляється, той усе це чув. І не просто кілька думок –фактично чотири місяці слухав його внутрішній монолог. Після цього на попередні їхні розмови вже зовсім по-іншому дивишся.
І ще дуже сподобався момент, де маг каже, що Герман його вже дістав :) Мовляв, ти не просто багато думаєш – ти думаєш так голосно, що мені вже тісно в голові. Дуже живий момент після всього цього серйозного навчання.
А кінець взагалі зачепив. Герман звик розкладати все по поличках, а тепер має розібратися в самому собі. І от це вже реально цікаво.
А якщо він там знайде щось зовсім не те, чого очікував?
Коротше, після цього розділу дуже хочеться одразу читати далі. Тепер особливо цікаво, що ж він побачить усередині себе.
Дякую, Герман вчиться і розбирається як уміє.♥️♥️♥️
Оце в нього витримка, не зірватися й не... розповісти Магу по-земному політику партії)) Отже, в Германа тепер є надія повернутися назад додому. Сподіваюся він знайде спосіб витягти адресу з мертвого блока у цій неживій дірі.
Оксана Павелко, Витримки там менше, ніж виглядає. Герман відійшов на двадцять кроків і рахував — не з ввічливості, а тому що вперше за дуже довгий час боявся того, що зробить руками. І на тридцятому рахунку зрозумів неприємне: маг не винен. Він справді не питав. Питав, звідки той, що там, про сховища, про воду, про некромантів. Жодного разу прямо — чи можеш ти забрати мене звідси. Не питав, бо для нього такої можливості не існувало, а маг мовчав, бо для нього це не було подією.
А політику партії він таки переказав, ще другої ночі. Дійшов до черги в поліклініці й пояснював двічі, бо маг щиро не повірив, що люди чекають добровільно.
Я ще довго «прокручував» у голові останні розділи – особливо розмову Германа з магом.
Зокрема момент, коли Герман говорить про Землю, а потім раптом дізнається, що маг справді може відправити його назад. Після всього, що з ним сталося, це вже не просто мрія, а реальна можливість повернутися додому. І реакція Германа тут дуже зрозуміла – здається, я б теж не знав, що робити з такою новиною.
А історія самого мага відкрилася зовсім з іншого боку. За його спокоєм – сорок років самотності, безліч переходів і життя без конкретної мети. Особливо зачепила думка, що він завжди йшов «від», а не «до».
Дуже цікаво спостерігати, як між ними поступово виникає довіра. Герман, який звик усе перевіряти й контролювати, цього разу змушений просто повірити іншій людині.
І тепер найбільше інтригує навіть не те, чи зможе Герман повернутися, а куди насправді приведе цей шлях. Бо після цих розділів відчуття таке, що «дорога додому» може виявитися зовсім не такою простою, як здається. І чомусь є підозра, що наступний крок змінить набагато більше, ніж просто місце, де опиниться Герман…
oleg, «Ходив від. Ніколи до» — у нього це не поза, а опис маршруту. Одинадцять кидків навмання, одинадцять разів не те, одинадцять з одинадцяти. Він сам про це сказав так: у якийсь момент просто перестав. А лишився тут не тому, що знайшов своє: тому що тут його ніхто не шукає, нема кому наказувати й нікуди не поведуть. Людина, здатна піти звідси будь-якої хвилини, сорок років носить каміння на плиту.
Про довіру ви вийшли на найнезручніше місце. Герман десять років вимагав, щоб було записано, і був за це нелюбимий, і був за це потрібний. А перший договір, від якого залежить усе, уклав у камені, якого не може прочитати. Він так і спитав: як я знатиму, що там те саме, про що ми говорили. Маг відповів «ніяк» — і додав, що коли той, хто клав, збрехав, то там лежить брехня, ціла й на місці.
Куди це приведе — не скажу. Ваше «змінить більше, ніж місце» я прочитав і промовчу.
Дякую вам за проду ♥️, надія є.
Аня Осадчук, Надія є, тільки маг одразу перевів її в числа: вісімдесят із сотні того, що він робить, виходить не так. І коли — не знає. Може з першого разу, може з десятого, може рік пробувати й кинути.
Герман погодився, не помовчавши ні секунди. Маг це помітив і сказав уголос.
Дуже технічно. Технологічно. А опис читання предмета нестандартний
Dmytro Lavriv, Читання предмета тут і справді не картинка, і маг сам назвав, де тріщина. У його світі в річ кладе голова, і він бачить те, що бачив той, хто клав: ціле, як воно було в нього. А в блок із корабля клала машина. Там нема нічиєї голови — він мацає й розуміє, що всередині щось є, і воно не розкладається, бо йому нема з ким розкладатися. Він просить «зрозуміти», а зрозуміти нема кого.
Тому вони не читали, а звужували. Замість «що тут написано» — чи є місця, які повторюються, і чи є серед них таке, що означає «де». Це запит, а не прозріння.
І Герман тут корисний не чуттям, а десятьма роками роботи, які зводилися до однієї фрази, що він казав приблизно тричі на тиждень: воно не зламане, воно просто не ввімкнене.
О. Це вже пішло щось більш менш технологічне у цій мертвій пустелі. Можливо дійсно вони якось прочитають той блок, а точніше те, що в тому блоці упорядковане. От тільки який сенс, якщо місцеві бояться самого неба, а навкруги на вид все мертве. Не знаю, чому обрала термін "на вид". Щось мені підказує, що є щось "живе", окрім моста... і місць, які Герман позначив хрестиками на імпровізованій мапі.
Чекаю на продовження.
Оксана Павелко, Про небо там нема містики, і це найцікавіше. Маг першого вечора довго шукає улоговину для вогню — заглиблення, з якого не видно згори. Потім знизує плечима й складає вогнище на рівному, але за вечір разів десять піднімає голову. Не злякано, а перевіряючи, як перевіряють, чи не забув чогось. Згори вже сорок років ніхто не дивиться. Він однаково перевіряє — і він навіть не шеар, звичку перейняв.
А ваше «на вид» я чіпати не буду. Одинадцятий розділ уже вийшов, і Герман у ньому йде перевіряти рівно те, що гуде над містом.
Земля стала ближче, Герман має мету. Дякую вам за проду ♥️♥️♥️♥️
Аня Осадчук, Мета в цьому розділі змінила тип, і це головне, що там сталося. Три місяці Земля була напрямком, у який не можна показати пальцем: спогад і причина не спати. А стала одинадцятою позицією в списку, записаному в мертвому блоці. З напрямком нічого не зробиш, з адресою можна працювати — навіть якщо поки нема чим.
Чого Герман тоді ще не порахував — скільки така мета коштує тим, хто лишається на складі, на паливі й на нормі, яку Севва вперше за десять років не зменшила. Він до цього дійде.
ok
Петр Герасимец, Дякую. Десятий і одинадцятий розділи вже на місці, наступний — чотирнадцятого.
А це вже цікаво. Мільйони уцілілих. І там стовідсотково люди розвивалися по-іншому. З технологіями, з доступом до знань, до тих "пластин", хоча можу і помилятися. Самій цікаво, що ж він побачить там? Яких за розвитком людей зустріне? Що може від них дізнатися?
Оксана Павелко, Що він там побачить — не скажу, бо саме це й буде.
Але одну річ пораджу: перечитайте те місце, де маг відповідає на питання «тоді де вони». Він там говорить дуже обережно й зовсім коротко, і в тій короткості більше, ніж здається з першого разу.
А ваша лінія думок правильна в головному: питання не в тому, скільки їх було, а в тому, що з ними стало й чому. Саме з цього все й почнеться.
Дякую вам за проду ♥️
Аня Осадчук, І вам дякую.
Дев'ята далася важко — не писати, а вирішувати, скільки саме проговорити вголос. Там є число, яке Герман свідомо не став перераховувати. Мені здається, так страшніше.
Останні два розділи ще довго прокручував прочитане в голові – особливо історію людей під землею. Найбільше вразила розмова Германа з магом про мільйон людей, які спочатку чекали, що все мине, а потім поступово зрозуміли, що чекати вже немає чого. Дуже важкий момент… мимоволі зупиняєшся й думаєш, як би сам почувався, опинившись у такій ситуації.
Дуже подобається спостерігати, як Герман намагається розібратися в цьому світі: слухає різні версії, порівнює їх і не поспішає робити висновки. А його карта наприкінці – взагалі окрема історія. Наче він поступово складає цей чужий світ по шматочках і нарешті починає бачити його трохи ширше.
Тепер дуже хочеться дізнатися, куди приведе Германа все те, що він відкрив для себе. З нетерпінням чекаю на наступну главу – здається, далі буде ще цікавіше.
Дякую автору за продовження!!!
oleg, Бо він міряє світ, а не себе.
У нього в записнику сотні рядків про те, що зовні: скільки важить, скільки дістає, за скільки гоїться, скільки взяв. Про себе там майже нічого, і коли щось таки з'являється, це теж число, а не сенс.
Побутовий приклад того самого — донька знайомих. Батьки бачать її щодня й за рік не помічають майже нічого. Ви не бачили її рік — і помічаєте з порога, за першу секунду. Змінилася вона однаково в обох випадках. Різниця тільки в тому, хто дивиться.
Ось у цьому й пастка. Щоб побачити зміну, потрібен хтось, хто не бачив тебе щодня. У Германа такої людини немає. Поруч лише ті, хто бачить його весь час, і він сам — а він змінюється разом із собою, тож нинішній стан щоразу виглядає нормою.
Він, до речі, це передбачив. На самому початку записав собі ознаку, за якою мав би себе спіймати. Більше не скажу.
Чи легше стало Герману від того, що він таки вижив? Важке питання, пояснення я так поки що не побачила. Правда і чому я поставилася цим питанням теж ще не знаю. Просто напевно ще не було жодного місця, де б він рефлексував на цю тему. Хоча напевно і сенс розписувати його горювання, якщо і так зрозуміло. Сам самісінький зі свого виду на чужій, майже мертвій планеті, зі здичавілими з певних причин аборигенами, залишку того самого розвиненого колись світу. Уявити тільки його стан, як він дивиться на все те змертвіле, яке колись в рази перевершувало за розвитком і технологіями наш рідний світ. Світ, з якого б Герман міг би напевно вибратися та повернутися додому, якби він був не на стільки побитий чимось. Наче і своїм вже став, та все одно відчувається та чужість від декого. Звісно що всім не вгодиш, як і в житті і в рідному світі бува. Чесно кажучи, мені от зараз це суспільство чимось нагадує наше. Узяти б хоча б, як в деяких регіонах нашої країни ставляться до чужинців, яких "двіжуха" старого маразматика вигнала з власних будинків. Наче і собі подібні, а дивляться косо... бо все ж чимось не такі... Так, щось я напевно не про те. Просто люблю інколи приклади в аналогії))
Оксана Павелко, Легше йому не стало, і він про це не думає — обидва факти навмисні.
Ви помітили відсутність, і відсутність тут і є відповіддю. Герман не горює не тому, що не має про що, а тому, що не вміє інакше: усе, що на нього падає, він негайно перетворює на задачу. Померли мільйони — значить, треба з'ясувати, від чого. Він сам на чужій планеті — значить, треба скласти карту й порахувати запас води. Це виглядає як сила, і перші місяці справді рятує. А потім з'ясовується, що в людини, яка все переводить у задачі, немає місця, де вона просто сумує. І що це не риса характеру, а поламаний механізм.
Тому сцени з горюванням там не буде. Буде те, що замість неї.
А про чужих ви влучили в те, чого я не планував, але що само туди вилізло. Комуна його прийняла — і все одно хтось дивиться скоса, причому саме ті, кому він найбільше допоміг. Коли я це писав, то думав про цілком конкретні речі, які бачив удома за останні роки. Аналогія ваша законна.
Додала до бібліотеки.
Оксана Павелко, Не вчіться.
Завалювати коментарями з кожним розділом — це рівно те, заради чого книжку й викладають частинами. Стриманість тут нікому не потрібна, а мені особливо.
Висновок у нього вийшов справедливий. Дякую вам за проду ♥️
Аня Осадчук, «Справедливий» — несподіване слово для того висновку, і, мабуть, правильне.
Герман там не виправдовується й не жахається. Він просто доводить рахунок до кінця й записує те, що вийшло, хоч воно й говорить про нього найгірше. Чесність перед таблицею в нього сильніша за інстинкт самозбереження.
Питання, яке лишається: чи зробить він щось із цим висновком, чи просто підкреслить його двічі й піде далі.
буду обов'язково чекати продовження, дуже сподобалося історія))
джес, Дякую. Нова глава раз на два дні, о восьмій ранку.
І якщо перший том ще попереду — він завершений, читати можна поспіль.
Після сьомого розділу залишилося дуже багато думок.
Здавалося б, Герман просто знайшов нове джерело есенції й почав його досліджувати, але чим далі читаєш, тим сильніше розумієш, наскільки це важливе відкриття для нього. Найбільше зачепило те, що тепер він може ставати сильнішим, не забираючи силу в іншої людини. Цього разу платить він сам – і, як не дивно, саме це приносить йому полегшення.
Дуже подобається, як Герман залишається Германом: перевіряє, рахує, записує, ризикує собою, але водночас усе більше замислюється над ціною власної сили. І тепер мені набагато цікавіше не те, наскільки сильним він стане, а ким він залишиться, коли зрозуміє межі своїх можливостей.
Дякую автору за продовження!
З нетерпінням чекаю наступної глави.
oleg, Полегшення в кінці сьомої — найтривожніше місце глави, і добре, що ви на ньому зупинилися.
Він щойно знайшов спосіб рости, нікому не шкодячи, і заплатив трьома пальцями. Логічно було б відчути страх або хоча б втому. А він відчуває полегшення — тобто головним для нього був не біль і не ризик, а те, що більше не треба рахувати чужі втрати.
Ваше питання «ким він залишиться» точніше за «наскільки сильним стане». Книжка саме про це, і восьма глава вже дає перший натяк на відповідь.
Дуже цiкавий роздiл! Якщо людина аморальна, то забрав чуже i живи собi далi. А якщо ти Людина -- то тут почуття зовсiм iншi. Дякую Вам.
Любовь, Різниця між «забрав і живи собі далі» та «забрав і тепер із цим жити» — це те, на чому стоїть уся книжка.
Германові було б набагато легше, якби він був аморальний. Він не аморальний — він педантичний. Веде облік, рахує, записує в колонки. І саме облік не дає йому забути, що за кожною цифрою хтось стоїть.
Дякую, що написали.
Герман знайшов звідки він може брати і нікому, крім себе, не шкодити. Але на кого він перетвориться далі. Все ж те, що він знайшов теж змінює його, просто він ще не знає як .
Аня Осадчук, Ви питаєте рівно те, на що відповідає восьма глава, тож далеко ходити не доведеться.
І так, ви вловили головне: знайти джерело, за яке платиш сам, — це не вихід із проблеми, а зміна її форми. Герман думає, що розв'язав питання ціни. Насправді він просто переклав її на себе й на цьому заспокоївся.
Дякую вам за проду ♥️
Дякую вам за проду ♥️
Аня Осадчук, І вам дякую.
Шоста — та, де комуна вперше зустрічає Германа як свого. Але головне в ній не зустріч, а те, що він робить подумки в ту саму хвилину.
Інтерес до історії тільки зростає з кожною новою главою. Чим більше читаю, тим цікавіше стежити за Германом і його відкриттями.
Особливо подобається, що його сила вже не головне – набагато цікавіше спостерігати, як він сам змінюється та намагається бути корисним місцевим мешканцям. А фінал цього розділу справді зачепив – дуже емоційний момент.
Дякую автору за продовження!
oleg, Дякую — і за дозвіл окремо. Користуватимуся, але питати все одно буду, якщо йтиметься про щось довше за фразу.
А про фінал шостої ви показали пальцем рівно в те місце, заради якого глава й писалася. Герман привіз людям їжу, зала гуде, і він стоїть на спуску — і рахує, скільки з цієї радості візьме. Не тому, що хоче. Просто рахує, як рахують решту в магазині.
Він справді змінюється. Тільки не зовсім у той бік, у який думає сам.
Завершила читати першу частину, не могла відірватись! Цікаво, захоплююче, талановито! Дякую Вам за приємні емоції! Успіху і натхнення! Продовжую читати із захоплення!
Наталія Януш, Дякую вам.
«Не могла відірватись» — це найкраще, що можна почути саме про першу книжку: вона довга й розгойдується повільно, і я досі не певен, що це була правильна конструкція.
Другий том виходить через день, о восьмій ранку. Він важчий за перший — там, де Герман раніше просто виживав, тепер доводиться вирішувати, чим за це платять інші.
Продовження книги все більше тримає увагу – здається, Герман уже не просто виживає в цьому світі, а поступово починає його по-справжньому розуміти.
Дуже сподобалося, як навіть така проста річ, як письмо, перетворюється для нього на окреме відкриття, а спілкування з магом – на справжній обмін знаннями. Цікаво спостерігати, як Герман своїм звичним способом – перевіряючи, рахуючи й записуючи – допомагає іншому, та водночас сам дізнається про себе більше.
А фінал знову залишив думку, яку хочеться ще трохи обдумати до наступної глави.
Дякую автору за продовження – тепер чекати далі ще важче!
Продовження дуже сподобалося – історія стала ще цікавішою, а цей чужий світ уже починає потроху оживати перед очима.
Особливо сподобалося спостерігати, як Герман намагається знайти спільну мову з місцевими: тут уже недостатньо просто мати силу, потрібно слухати, спостерігати й самому вчитися розуміти тих, хто зовсім не схожий на нього. А зустріч із людиною, яка сама виявляється неабиякою загадкою, взагалі додала ще більше запитань і теорій у голові.
Дякую автору за продовження другого тому – тепер ще сильніше хочеться дізнатися, що чекає Германа далі.
Олександр Шаравар, Дякую вам за такі слова!
Якщо чесно, дуже приємно було дізнатися, що моя фраза вам настільки відгукнулася і що ви вирішили використати її як початок для свого допису. Я просто ділюся своїми враженнями від книги, а коли автор каже, що читач зміг побачити задум саме так, як він його закладав, – це, мабуть, найприємніше, що можна отримати у відповідь.
І звичайно, даю вам повний дозвіл використовувати мої відгуки та окремі фрази з них у блозі чи інших матеріалах. Можете не питати щоразу окремо :)
Мені самому дуже цікаво спостерігати, як розкривається другий том. Після ваших пояснень починаєш ще уважніше дивитися на дрібні деталі й думати, навіщо саме Герман робить ті чи інші речі. А щодо загадкової людини – тепер ви мене точно заінтригували ще більше. Буду читати далі й чекати, коли нарешті почнуть відкриватися ці загадки.
Дякую вам за книгу і за те, що так цікаво спілкуєтеся з читачами!
Це справді дуже приємно :)
Мабуть, усе разом. Дякую вам за проду ♥️
Дякую вам за проду ♥️
Це вам дякую.
Ви приходите з коментарем під кожну проду вже не перший рік і не першу книгу — від «Переплутаних життів» і «Повернути себе» до цієї. Я це бачу щоразу, навіть коли не відповідаю.
А четверта глава — та, де в Германа вперше забрали його головне вміння. Він півроку читав людей наскрізь і сприймав це як зір. І перша ж людина, з якою можна поговорити, не читається зовсім.
Дуже захоплююче, дякую
Yuliia Krykun, Дякую вам, це приємно чути.
Наступна глава завтра о восьмій, далі раз на два дні. І якщо перший том ще не читали — він завершений, і другий без нього втрачає половину.
Другий розділ ще глибше занурює в атмосферу незнайомого світу, де за кожною деталлю ховається своя історія.
Особливо цікаво було спостерігати за першою зустріччю Германа з місцевими мешканцями – на перший погляд вони схожі на людей, але Герман одразу бачить, що за багато років життя на цій планеті вони змінилися і стали іншими. Сподобалося, що він не поспішає використовувати свою перевагу, а намагається зрозуміти їх і знайти спосіб спілкування. Дякую автору за продовження другого тому – історія стає ще цікавішою, і тепер дуже хочеться дізнатися, як розвиватиметься цей перший контакт і чи зможе Герман знайти шлях до порозуміння з місцевими мешканцями.
oleg, Ви сформулювали точніше за мене: це справді не звичка, а спосіб сприйняття. Герман не любить рахувати — він інакше просто не бачить.
І саме тому ви вгадали з питанням. Найважче в першому контакті — не мова.
Подивіться в третій главі момент із мискою. Германові дуже хочеться перевірити їжу чуттям — так само, як він перевіряв м'ясо звіра в першій главі. Це десять секунд. І це десять секунд, протягом яких чужа людина сидить із їхньою їжею в руках і дивиться в стіну.
Він з'їв не перевіряючи.
Уперше метод коштує йому чогось. У другій главі число стало вироком — а тут він від числа відмовився сам. Далі це повторюватиметься частіше, ніж йому хотілося б.
Дякую вам за проду ♥️, цікаво хто це зайшов.
Аня Осадчук, Не скажу) Але післязавтра о восьмій дізнаєтеся — четверта глава саме про це.
А от що скажу. У вересні ви написали, що Герман просто хоче лишитися людиною хоча б для себе, бо закон у нього всередині. Я тоді довго на тому сидів.
І зверніть увагу на останній рядок третьої глави: Германові вперше повернули його ж власні слова. Не він їх комусь сказав — йому.
Дякую, що ви так незмінно поруч.
Дякую вам за проду ♥️
Аня Осадчук, Двадцять три хвилини після виходу — здається, це вже рекорд) Дякую, що ви так стабільно поруч.
Наступна глава 26-го о восьмій. Там Герман уперше сяде з місцевими за одну їжу — і це виявиться важчим за все, що було до того.
Пане Олександре, вітаю. Дякую за продовження, доволі швидко, це добре. Хай щастить.
Andrii, Дякую вам. Ви двадцятого писали, що перечитали майже все й чекаєте продовжень — не тільки цього твору. Я це запамʼятав.
Щодо «доволі швидко» — між останньою главою першого тому й першою главою другого вийшло дві доби. Далі нова глава раз на два дні, о восьмій ранку.
Вітаю з новинкою) Успіху книзі)
Юлія Богута, Дякую, Юліє! Приємно, коли вітає колега по тій самій полиці.
Успіху й вашим книгам.
Дуже радий, що автор не став затягувати з продовженням і так швидко повернув нас до історії Германа. Уже з першого розділу цікаво дивитися, як він у новому світі буквально заново вивчає себе, свої можливості й усе навколо – не поспішає, спостерігає, перевіряє й робить висновки. Відчувається, що цього разу головним випробуванням для нього буде не просто сила, а те, які рішення він прийматиме й де проходитиме його власна межа.
Атмосфера мені зайшла – є відчуття невідомості й очікування зустрічі з місцевими мешканцями.
Дякую за новий том – початок дуже заінтригував, з нетерпінням чекатиму продовження книги.
oleg, На це я й сподівався — що хтось помітить. Звичка міряти в Германа нікуди не дінеться, і далі такі деталі важитимуть дедалі більше.
Друга глава — 24-го о восьмій ранку. І дякую за відповідь під постом у блозі, я вам там відписав.
Дякую дуже за другий том.
Степан Чобан, Це вам дякую. Ви ще двадцятого писали, що чекаєте продовження, — ось воно, довго чекати не довелося.
Нова глава раз на два дні, наступна — 24-го о восьмій ранку.
Ласкаво прошу в другий том.
Якщо ви тут уперше й першого тому не читали — почніть із нього, інакше половина цієї книги буде незрозуміла. Він завершений, усі 27 глав: https://booknet.ua/book/mozhlivo-vse-b457534
Тим, хто дочитав перший: Герман більше не в Києві. Сила, якої йому вистачало на все, тут не вирішує майже нічого, і найважчі рішення в цій книзі він ухвалює не кулаками, а олівцем на аркуші.
Нова глава раз на два дні, о восьмій ранку. Усього в томі 56 глав.
Дякую, що ви тут.
Дякую вам за проду ♥️
Аня Осадчук, І ви знову перша) Дякую.
Я пам'ятаю ваш коментар від шістнадцятого: що Герман просто хоче залишитися людиною хоча б для себе, і що він має моральний закон у собі. Я тоді довго на ньому сидів, бо ви майже дослівно сформулювали те, на чому тримається другий том.
Тільки тут йому доведеться цей закон записати. Своєю рукою, на папері, при свідках — і викреслювати з нього рядок за рядком.
Сподіваюся, не розчарую.
Видалення коментаря
Ви дійсно хочете видалити повідомлення?
Видалити СкасуватиКоментар буде видалено назавжди.
Блокування коментування
Ви дійсно хочете заборонити можливість коментування?
Заборонити Скасувати