Любов, яку не забути

— До речі… Тоді, коли ти був на кухні — дзвонила твоя Аліна. Я взяла трубку. Сказала, що ти зайнятий. Вона все зрозуміла, мабуть.

Вона сказала це так спокійно, ніби розповідала про новий манікюр.
Я закам’янів.

— Ти… відповіла? — голос став хрипким.
— А що такого? — здивувалася вона. — Ми ж тоді працювали разом. Я просто не подумала.
Не подумала.

Ці два слова лягли на мене важким каменем.
У голові відразу склалася картина:

Аліна, її ніжний голос, її довіра — і чужа жінка в моєму домі, в моєму ліжку, у моїй сорочці, з моїм телефоном у руках.