— Не так я тебе собі уявляв, — його очі оцінююче пробіглися по мені, а потім він ледь помітно знизав плечима. — Щось ти не сильно схожа на людину азіатської зовнішності, але це не є для мене важливим, тому заходь швидше.
Я кліпнула. Один раз. Другий. Мій мозок намагався розібратися в тому, що тільки-но почув.
— Перепрошую, що ви маєте на увазі — «не так я тебе уявляв»? — мій голос звучав більш напружено, ніж я очікувала.
— Ну, я думав, ти будеш нижчою, з іншими пропорціями… і взагалі іншою, — спокійно відповів він, ніби це була звичайнісінька розмова у світі.
— Іншою? — повторила я, намагаючись осягнути всю абсурдність ситуації.
— Та не переймайся, — продовжив він, зітхнувши. — Як я вже говорив, зовнішність для мене не головний фактор. Головне вправні руки.

О це так, знайомство з сусідом!