Розділ 7. Ярослава

Я

Вертаючись додому, ми все ж таки потрапляємо в затор. Як не крути, п’ятниця, година пік — усі прагнуть якнайшвидше повернутися додому. 

В тому числі й ми з Микитою.

— То що думаєш про цей новий застосунок? — раптово звучить голос Микита, коли ми знову затрималися в потоці машин.

— Щось доволі неочікуване, — замислююся на хвильку. — Але це може бути корисно для іміджу компанії. Головне — добре проаналізувати ринок і знайти справді круту ідею, яка зацікавить користувачів і буде практичною.

— Ну, у нас є два тижні, щоб щось придумати й представити босу. Тому пропозиція Владислава щодо брейншторму всією командою дуже влучна. Буде більше ідей як із технічного боку, так і з точки зору користувача. Чим більше, тим краще, — розмірковує вголос.

— З понеділка вже будемо над цим думати. А зараз у нас попереду два вихідних, і я не планую навіть близько думати про роботу, — протягую зі задоволеною посмішкою.

— Цікаво, а про що ж ти плануєш думати, Ярославо?, — кидає короткий погляд на мене і вигинає брову.

— Про дуже спекотного, красивого й неймовірно відважного чоловіка, який підкорив моє серце з першої зустрічі.

— Тобто знову читаєш про своїх вигаданих кавалерів? — хмурить брови Микита.

— Чому це вигаданих? А може, я вже його зустріла, і ми палко закохані одне в одного?

— Ну-ну. Ти спочатку хоча б виходити з дому почни. А то кожні вихідні тільки й робиш, що читаєш.

— А ти не надто уважно за мною стежиш? — кидаю у відповідь.

Відповісти мені він уже не встигає — задзвонив його телефон.

— Так, тату, слухаю, — відповідає він, приймаючи дзвінок. — Можу говорити, якраз стою в заторі, є кілька вільних хвилин.

Поки він говорить, я дивлюся у вікно, спостерігаючи, як повільно тягнеться потік машин.

— А ви вже визначилися, який саме вам потрібен? — продовжує Микита. — Добре, тоді скиньте мені всі побажання щодо ноутбука, а я на вихідних подивлюся варіанти і підберу щось підходяще. Домовилися?

Після кількох секунд мовчання він киває, ніби батько його бачить, а потім додає:

— Чудово. Якраз машини трохи рушили, мушу від’єднатися. Бувай, тату.

Кладе слухавку й рушає з місця.

— Дай вгадаю, ти не лише успішний техлід, а ще й таємно підпрацьовуєш консультантом із питань техніки? — з лукавою усмішкою перевожу тему.

— Правильно думаєш. Техлід — то просто прикриття, щоб звучало солідно, — сміється Микита. — Знаєш, якщо в сім’ї є один айтішник, то він автоматично стає відповідальним за все, що має хоча б натяк на електроніку. Полагодити мікрохвильовку? Запросто, ти ж айтішник. Проблеми з інтернетом? Навіщо дзвонити в техпідтримку, якщо в тебе вдома є Микита-програміст! А ще у тьоті Люби є син, який закінчив двотижневі курси з ІТ, але він дуже здібний хлопець, тож, звісно, Микита знайде йому роботу.

Я не стримую сміх.

— Вже чекаю моменту, коли мене запитають, на якому боці ліжка треба спати, щоб народити айтішника, — додає він, закочуючи очі.

— Забавно, — всміхаюся. — Але, чесно кажучи, поки не влаштувалася в ІТ-компанію, теж думала, що програмісти - це боги техніки і їм під силу абсолютно все.

— Ох, для улюбленої сусідки, — робить театральну паузу, — я готовий зробити виняток. Тому якщо в тебе зламається мікрохвильовка — ти знаєш, до кого звертатися. Я готовий бути твоїм підкорювачом техніки, — підморгує.

— Обов’язково матиму на увазі, — відповідаю, киваючи серйозно до Микити. На що він ще сильніше розтягує вуста в посмішці і показує палець вверх.

Поки розмовляли, ми непомітно дісталися додому. Микита заїжджає на паркінг перед нашим будинком і глушить мотор.

— Приїхали, красуне, — усміхається він, виходячи з машини.

Я теж виходжу, і ми разом заходимо до під’їзду, прямуючи до ліфта.

— Дякую, що підвіз, — кажу, коли ми вже біля своїх квартир.

— Завжди радий допомогти, — галантно вклоняється, ніби справжній джентльмен.

— Гарної ночі, Микито!

— Навзаєм, Лисичко! До зустрічі завтра!

Я не встигаю й рота відкрити, щоб заперечити це його "Лисичко", як він із хитрою посмішкою зникає за дверима своєї квартири.

Ніби дорослий чоловік, а інколи така дитина.

На цій думці я сама собі усміхаюся і заходжу до своєї квартири.

Стоп

— До зустрічі завтра? — прошепотіла сама собі, немов намагаючись переконати. Але ж завтра вихідні. І я навіть не пригадую, щоб у мене була запланована якась зустріч, про яку я не знаю.

Моя пам’ять почала старанно прокручувати всі можливі моменти, які я могла забути, але ні — зовсім нічого. Жодної зустрічі, де ми мали б перетнутися у вихідні.

Скоріше за все, він помилився або просто мав на увазі, що ми можемо випадково зустрітися в коридорі.

Так, саме це він і мав на увазі.

Вже майже йшла у ванну, як раптом на півдорозі розвернулася і швидко вийшла з квартири.