Розділ 4. Микита

— Що це за сервіс?.. — пробурмотів він, але не встиг договорити, як двері перед його носом зачинилися.

Кілька секунд він просто стояв, намагаючись усвідомити, що щойно сталося. Потім роздратовано потер обличчя.
— Дивна вона якась. Образилася на мене, хоча я нічого такого не сказав, — пробурмотів він собі під ніс, прямувавши до дивана.

Якраз у цей момент задзвонив телефон. Він узяв слухавку, навіть не подивившись, хто дзвонить.
— О, ось і винуватець мого спокою, — пробурмотів він, почувши голос друга.
— Дзвонили з салону, сказали, що тайка буде за десять хвилин. Вибачаються за затримку — пробки.
— Що? — Микита застиг. — Тобто за десять хвилин? Вона ж щойно тут була. Нахамила мені й утекла!
— Ти жартуєш? Я щойно отримав дзвінок із салону й одразу ж подзвонив тобі.

Микита відкрив рот, потім закрив.
— Якби жартував… Вона сказала, що не є ескортницею, і що мені треба голову лікувати. — Він замовк, спохмурнів. — І… здається, вона живе в сусідній квартирі.

Пауза.
— Гей, ти завис? — озвався Стас.

Раптом пролунав дверний дзвінок. Микита кинув погляд на двері й відчув, як по спині пробіг холодний піт.
— Повиси на лінії, — пробурмотів він і відчинив двері.

На порозі стояла мініатюрна дівчина азійської зовнішності з маленьким рюкзачком.
— Доброго вечора, ви пан Микита? Ви замовляли тайський масаж? — запитала вона з милою усмішкою.

Микита кліпнув. Потім ще раз. І ще.
Трясця… Він дійсно переплутав. Не так він хотів познайомитися зі своєю сусідкою.
— Доброго вечора… Ні, я його старший брат. Микита сьогодні дуже-дуже захворів, тому просив передати, що, на жаль, не зможе вас прийняти… — почав він плести перше, що спадало на думку.

Масажистка злегка розгубилася.
— Але все вже оплачено. Ми не зможемо повернути кошти…
— Микита все розуміє, він… просто просить вибачення. Так шкода, що ви даремно витратили свій час…
— Ну добре… Тоді я піду. Бажаю йому швидкого одужання.

Микита зачинив двері, сповз по них і схопився за голову. А потім почув гучний сміх у слухавці.
— Ти що, кретин? — Стас ледь дихав від сміху. — Не дивно, що вона тобі порадила голову перевірити!
— Міг би хоч щось порадити, а не ржати! — огризнувся Микита. — Що мені тепер робити?
— Усе просто: іди вибачайся. Хоча не факт, що вона тобі відкриє після такого…
— Дякую за підтримку, друже, — пробурчав Микита, кидаючи слухавку.

Він важко видихнув. Таке тільки в дешевих романах буває… Але й сусідка теж хороша! Могла б одразу сказати, хто вона! Сама ввела мене в оману, сама й утекла. Типова жінка!
Хоча… якщо бути чесним, винен усе ж я. Що ж, доведеться завтра вибачитися, а зараз треба заспокоїтись.

Усе ж таки, я поспішив із відмовою щодо масажу. Це було спонтанне рішення, і зараз розслаблювальний масаж мені точно не завадив би після всього, що сталося. Абсурдна ситуація, та ще й я в ній головний лиходій.

Посміхаюся з цієї думки й прямую на кухню, щоб заварити собі зелений чай.
— Здається, десь у мене була шоколадка, яку принесла сестра, коли заходила в гості. Доза дофаміну мені не завадить, — міркую вголос, намагаючись згадати, куди її поклав. А, точно! Вона ж залишилася у вітальні на тумбочці.

Йду по шоколадку, але не встигаю її взяти, як лунає дверний дзвінок. Напружуюсь і стомлено видихаю.
— Ну кого знову принесло? Хіба на сьогодні пригод уже не вистачає? — бурмочу собі під ніс і прямую до дверей.

Не дивлячись у вічко, відкриваю їх. І завмираю.
Переді мною — нова сусідка. В руках вона тримає великий чорний ящик. Але насторожує мене не він, а її посмішка. Дивна, лукава.
— Одразу попереджаю: якщо ти знову запропонуєш мені масаж і... перейти до діла, то обіцяю — голова не єдина частина тіла, яку доведеться обстежити в лікаря. Зрозумів? — її голос звучить із викликом.

Оцінюю її швидким поглядом. Симпатична, з формами. Все, як я люблю. І, чесно кажучи, я б не відмовився від її масажу.
— Хотів би поцікавитися, яка саме частина тіла вимагає уваги лікаря, але, судячи з твого погляду, краще не ризикувати, — розводжу руками, усміхаючись. — А щодо масажу… я якраз планував вибачитися. Але доля сама тебе до мене привела. Вийшло непорозуміння. Я не хотів тебе образити. Просто друзі замовили мені тайський масаж, і я переплутав тебе з масажисткою. За це мені дуже незручно. Вибач.

Вона трохи нахиляє голову, а її посмішка змінюється.
— Що ж, думаю, в житті кожної жінки має бути момент, коли її плутають із тайською масажисткою. Вибачення прийняті. Я лише хотіла взяти викрутку.

Вже зітхаю з полегшенням, аж тут вона протягує мені коробку.
— Це що? — запитую, беручи її до рук.
— Кур’єр переплутав квартири. Віддав мені твою посилку, — з ледь стриманим сміхом пояснює вона.

Я ж нічого не замовляв… Щось тут не так. Але не встигаю нічого сказати, як сусідка додає:
— Я її відкрила. Думала, що то моя. Але потім побачила, що адреса — твоя.

Відкриваю коробку й… впадаю в ступор.
— Що за ?! — виривається в мене вголос.

Рожеві іграшки для дорослих, наручники та латексна маска із замочком на роті. Що за біса?! Це якийсь розіграш!
Беру клаптик паперу з коробки, читаю — і відчуваю, як у жилах закипає злість.

“З Днем народження, братан. Хай життя буде розбавленим пригодами і морем задоволення.
Твої найкращі друзі!”

Краще б я таких “найкращих друзів” не мав! Хто взагалі додумався б до такого? Хіба що підлітки в пубертаті.

Сусідка ледве стримує сміх.
— Що ж, “особливе замовлення” для “особливого вечора” я доставила. А тепер, напевно, піду. У тебе, здається, є плани на вечір? — говорить вона й вибухає сміхом.
— Це не те, про що ти подумала! — гарячково починаю виправдовуватись. — Це просто… друзі вирішили пожартувати.
— Ой, не варто виправдовуватись. Я не засуджую твої вподобання. Просто по тобі й не скажеш, що ти таке використовуєш… коли, гм, бавишся з собою, — хижо всміхається вона.