Я вибрала стиль Чарльза Буковскі для своєї книги не заради порожнього епатажу. Я роблю це тому, що Буковскі був абсолютним генієм життєвого оксиморону. Його проза тримається на парадоксах, які б'ють під дих. Він став моїм літературним орієнтиром, бо ніхто інший не вмів так філігранно знаходити чисту святість у глибокому бруді чи ніжну любов у тваринній хіті. Його фірмовий почерк — це вміння витягнути поезію та красу з речей, які суспільна мораль вважає огидними. Навіть у назві мого роману цей стиль стає маніфестом: я беру суху, холодну «психопатологію» і зшиваю її з живими, рухливими «дніпровськими маршрутами». Оголена правда, де високе і низьке стискаються в одному кулаку.
І моя реальна зустріч із прототипом Леоніда Соляра ідеально вписалася в цю філософію.