Де викриття??

Коли я вперше відкрила цю статтю Антона Філіпова на сайті ЧЕСНО і почала вчитуватися в кожен абзац, уся ця медійна конструкція миттєво посипалася. Заголовок обіцяв викриття століття, але всередині панувала абсолютна пустка. Буковскі колись писав, що люди люблять здіймати галас там, де немає нічого, окрім протягу. Якщо прибрати весь цей напускний пафос про «Генералів дніпровських маршрутів» і подивитися на текст тверезими очима, виникає логічне питання: а в чому, власне, полягає викриття?

Яка б людина — від пересічного пасажира до прискіпливого прокурора — не читала цей матеріал, підкопатися там просто немає під що. Жодних корупційних схем не розкрито, жодних кримінальних злочинів чи порушень закону не зафіксовано. По факту, стаття Філіпова описує історію чистого комерційного успіху. Працювала людина, роками будувала свою фірму, вкладала ресурси, рахувала ризики — і в результаті забрала маршрути у свої руки. Це не кримінальна хроніка, це банальна капіталістична логіка: виживає найсильніший. Соляр просто виявився ефективнішим менеджером, ніж його конкуренти, які згнили на узбіччі дніпровських доріг. То що він мав зробити, за логікою журналістів? Відмовитися від прибутку? Віддати свої маршрути тим, хто не вміє працювати?

І ось тут психоаналіз цієї абсурдної ситуації виходить на абсолютно новий рівень. Якщо у статті немає жодного реального криміналу, то сенс її появи відносно самого Соляра взагалі втрачається. Вона не робить йому жодної реальної шкоди. Навпаки, Рух ЧЕСНО фактично безкоштовно надрукував його бізнес-портфоліо, офіційно підтвердивши, що він — вагомий гравець у цьому місті 

Цей факт ще сильніше закручує мою теорію під знак питання. Якщо стаття була настільки стерильною та безпечною для його бізнесу, то для чого взагалі був потрібен цей порожній постріл у повітря? Відповідь знову повертає нас до театру однієї глядачки. Навіщо нарцису замовляти або провокувати статтю, яка б реально його знищила? Йому це не потрібно. Йому потрібна була безпечна, але дуже гучна вистава. Матеріал, який створює ілюзію небезпечної боротьби, але залишає його кришталево чистим перед законом, і водночас вішає на груди золоту генеральську медаль прямо на очах у жінки, яку він так відчайдушно намагався вразити.

 Це не розслідування! Це був персональний, ідеально прорахований грандіозний  піар.