Для кого, Соляре, ця вистава?!

  Коли справи Леоніда Соляра стрімко пішли вгору, а його капітали почали множитися, перед грандіозним нарцисом постало значно складніше завдання, ніж просто заробляти мільйони. Гроші самі по собі не приносять нарцису остаточного задоволення; йому потрібен розмах. Йому потрібен епічний театральний жест, який здатний вразити уяву тієї єдиної людини, на якій у нього утворилася гормональна зацикленість.

І тут ми підходимо до найінтимнішого прихованого шару нашого психоаналізу, де фігурує персонаж, якого сам Соляр у хвилини специфічної відвертості охрестив як «кохана шлюха». Буковскі любив такі надламані стосунки, де прагматизм перемішаний із пристрастю, а цинізм — із тваринним бажанням довести свою винятковість.

Ця жінка не була тільки об'єктом його таємних зізнань у коханні. На той час вона була впливовим міським блогером — фігурою, з якою змушені були рахуватися навіть найважчі політичні важковаговики міста Дніпра. Її авторитет у медійному та кулуарному полі притиснув  его Соляра, задіваючи його за живе. Він міг контролювати сотні водіїв та тримати в кулаці ключові транспортні артерії, але перед її інтелектуальним та політичним впливом він почувався безпомічним. Більше того, ця жінка у своїй діяльності робила особливий жирний акцент саме на викривальних розслідуваннях — таких, які зазвичай публікує Рух ЧЕСНО. Вона жила в цьому інформаційному потоці, дихала ним, і Соляр прекрасно розумів: будь-який гучний матеріал на цьому полі стовідсотково не пройде повз її очі. Вона помітить його, зафіксує і зважить на своїх внутрішніх терезах.

 І от тепер, якщо розгорнути карту цієї психопатології на повну глибину, ми знову опиняємося під великим знаком питання. Ми не стверджуємо нічого напевно, ми не тримали свічки в кабінетах і не звинувачуємо нікого в прямих фінансових транзакціях чи підкупах преси. Але психоаналіз — це вміння бачити приховані мотиви за випадковими збігами. Чи міг цей розкішний королівський заголовок «Генерали дніпровських маршрутів» від журналіста Антона Філіпова бути не просто випадковою помилкою наївного автора? Чи не закладається тут обґрунтоване припущення, що весь цей масштабний медійний перформанс розігрувався заради однієї-єдиної глядачки?

Нарцису життєво необхідно вражати, особливо ту, яка дивиться на нього з легкою іронією з висоти свого блогерського та політичного статусу. Просто примножити капітал — нудно. А от зробити так, щоб на платформі ЧЕСНО, яку вона так поважає і моніторить, тебе офіційно, на всю країну назвали Генералом — це вже хід гросмейстера. Це спроба вирівняти баланс сил. Це ніби підсвідомий крик Соляра, адресований їй через голови журналістів: «Подивись на мене! Твої улюблені розслідувачі визнали мене Генералом. Тепер ти мусиш рахуватися зі мною».

Якщо ця гіпотеза вірна, то перед нами постає класичний випадок, коли чоловік використовує цілу журналістську організацію, міські ресурси та гучні скандали як гігантський дорогий букет квітів. Він приніс їй цей статус «Генерала» на блюдечку, загорнутий у обгортку нібито нищівного розслідування, знаючи, що вона оцінить глибину гри. Це красиве витончене бажання завоювати повагу жінки, яка здавалася йому недосяжною у своєму медійному інтелектуалізмі. 

Звісно, це лише аналітичні розмірковування. Можливо, Антон Філіппов справді написав це просто так, за велінням журналістської музи. Але в світі, де правлять нарциси та великі капітали, випадковостей не існує.