Голодні вовки дев'яностих: Полювання за своєю нішею.

Чарльз Буковскі почав би з головного: Радянський Союз здох, і з його трупа поповзли воші. На початку дев'яностих років у Дніпрі не було місця для ілюзій. Весь цей старий залізобетонний совок розвалився на шматки, викинувши мільйони людей на брудні вулиці. Місто перетворилося на один великий, задимлений базар, де інженери з вищою освітою торгували турецькими светрами, а вчорашні студенти збивали кулаки в кров біля перших комерційних кіосків. У повітрі смерділо дешевим куревом, вихлопними газами та страхом. Слабкість тоді означала лише одне — ти будеш голодувати й доношувати старі черевики, поки інші піднімають мільйони на брудному залізі й горілці.

У цій точці загального хаосу Леонід Соляр отримав свій перший серйозний удар під дих. Він не зміг здобути вищу освіту. Для його матері, Марини Миколаївни, це було справжнє, нищівне розчарування. Вона, як строга вчителька, вірила, що диплом — це єдиний квиток у нормальне життя. Без папірця ти ніхто, просто шматок робочого м'яса. Вона дивилася на старшого сина як на невдаху, який провалив найголовніший іспит. Цей її холодний, зневажливий погляд випалив у душі Леоніда таку лють, яку неможливо було загасити жодними вмовляннями.Він не став скиглити. Його кремезна, масивна статура та впертий патріархальний характер вимагали іншого — довести цій жінці, що її книжкові правила більше не працюють на вулиці. Льоня дав собі внутрішню клятву: він підніметься на вершину без її університетів і вчительських лекцій. Він був молодим, затятим і голодним до грошей. Якщо світ покотився до біса, Соляр збирався збудувати на цьому бізнесі власну імперію.

Усі дев'яності роки перетворилися для нього на гарячкову, майже відчайдушну бійню за власну нішу. Джон Фаулз назвав би це класичним блуканням хижака у лабіринті, де кожен крок — це ризик. Льоня хапався за все підряд, де пахло живою копійкою. Він починав із дрібного челночного перепродажу, тягав на своїх широких плечах перші важкі баули з дефіцитним шмотом, відкривав якісь кустарні кооперативи, намагався торгувати цементом і металом на стихійних майданчиках Дніпра.

Він прогорав, втрачав останні бабки, позичав гроші у небезпечних хлопців у шкірянках, опинявся на самому дні, але щоразу підводився і знову ліз у бійку. Його великі руки вимагали масштабу, але енергія розпилювалася в дрібних бізнесових сутичках. Навколо нього інші молоді вовки так само вилазили зі шкіри: хтось швидко хапав легкі гроші й так само швидко зникав у кримінальних розборках, хтось відкривав перші приватні лавки. А Леонід усе ніяк не міг намацати ту саму залізобетонну нішу, яка б дозволила йому вирватися зі злиднів і принести Марині Миколаївні докази своєї абсолютної вищості над слухняним молодшим братом Ігорем.

Йому потрібна була справа, де б його кремезна постать, тихий голос та вміння тримати удар працювали як єдиний, безвідмовний механізм. Цілі дев'яності роки стали для нього суворим, брудним полігоном, де випалювався характер чоловіка, який звик розраховувати лише на власну залізну волю. Він ще не знав, що весь цей хаос, фінансовий дефіцит і гарячкові пошуки ніші були лише тривалою підготовкою до головного вибуху. Що саме на зламі століть, коли транспортна система мільйонного міста остаточно зупиниться, його паливна «солярка» знайде свої справжні артерії. І що саме там, на розпечених проспектах, його виплекана в злиднях патріархальна логіка домінування зустріне свій перший і найголовніший прорахунок. 

Він топтав підошви на перших брудних ринках Дніпра, заглядав у зуби кожному перекупнику й вчився зчитувати чужу жадібність швидше, ніж податкова встигала витягнути свої блокноти. Льоня бачив, як на його очах вчорашні нікчеми купувалися перші вживані іномарки, а люди з червоними дипломами університетів стояли поруч і просили копійки на хліб. Це була найкраща лекція Марини Миколаївни, яку вона ніколи б не прочитала у своєму класі: на цих вулицях виживає не той, хто знає формули, а той, хто вміє вчасно затягнути оксамитовий зашморг на шиї конкурента. Він збирав свій перший капітал по шматках, засинаючи на мішках із цементом, і кожна його гривня пахла не благородством, а потом і люттю людини, яка відмовилася бути невдахою.