Попелюшка для мільярдера

— Оля! — протягує руку перша. Брудну від сажі. Ще й без рукавиці.

Кліпаю.

Нема слів:

Переді мною стоїть опудало. Персонаж із мультфільму мого дитинства: Кузя. Тільки надто дорослий на вигляд і на зріст. І лупає на мене не менш чорними очима... Схоже, зовсім не розуміє хто перед нею.

—Умгу. — зітхаю. Здається, хтось мене таки неправильно зрозумів і замість садовниці прислав мені сажотрусницю.

—Що ти так вирячився на мене? Що брудна?? Так це ж я... для мільярдера! Стараюся... Посидь у вітальні, зараз дам розпорядок, щоб тобі каву принесли. Його ще нема, а в мене повно роботи, тож... вибачай — розважити розмовами тебе не вийде!

Чомусь озираюся.

— Не вийде, значить?.. — торкаю пальцем щойно підбиту шваброю губу.— Значить так, Оля... Руки мити і до мене в спальню! На килимок! Бі-гом!