Втрачена принцеса

Я зайшла до кабінету повільно, наче кожен крок віддавався ударом по моєму власному серцю.
Вони сиділи там — обоє, але мені здавалося, що світ перевернувся.
Очі їхні — повні очікування, болю, надії.
А я… я знала, що навіть подивитися на них наважуся не одразу.
— Адель… — голос жінки тихий, майже хрипкий. — Ми… ми так довго тебе шукали.
Я зупинилась. Слова тягнулися у мені, наче дроти, і хотілося вирвати їх із грудей.
Я подивилась на них — холодно, зверхньо.
— Шукали? — я стиснула зуби. — А чому ви не знайшли мене, коли мені було вісім? Де ви були, коли я спала на холодній підлозі? Де ви були, коли я вчилася жити без вас?