Софіко́. Так кличе дідусь свою маленьку Софію. Ця чудова і весела дівчинка – його найулюбленіша онучка. А бабуся кличе просто внучечка, або точніше – бабусина внучечка. Мама з татом кажуть Софія, а друзі – Софінька, бо дівчатко живе у Чехії, а тут її ім’я звучить саме так. Незважаючи на те, що вони з мамою були змушені залишити Україну, вона – справжня маленька україночка.

ЇЇ дитинство максимально щасливе, оскільки всі рідні навколо оберігають дівча від негод в дорослому світі.
Вона фантазує, грається, дивитися на світ своїми допитливими оченятами і вчить іноземну мову змалечку. Дуже сумує за татом, але не бачить жахів війни.
Поринувши в цей дивовижний світ малечі кожен зможе відчути тепло справжнього захопливого дитинства на яке заслуговує кожна дитина.