12.

Бабуся вже не могла дочекатись своєї онуки. В селище вона приїхала трохи раніше і дбайливо доглядала за кущиками полуниці, яку так полюбляла онучка. Прадідусь Толик, який жив на сусідній вулиці, теж зрадів появі правнучки.

Коли валізи вже були в помешканні, Софіко стрімголов помчала надвір. Дівчинка відчувала безмежну свободу. На свіжому повітрі вона проведе всі свої літні канікули.

Одного дня сталося дещо цікаве. Коли Софіко з мамою йшли звичною для неї вуличкою, дівчинка раптом помітила, що біля будинку сусідів стоять якісь дивні кольорові будиночки. А ще в повітрі чується якесь незвичайне гудіння.

– Мамо, ти тільки поглянь, і хто ж може жити в таких затісних будиночках?

– Доню,  а чим ти любиш поливати млинці на сніданок? – прищурившись, запитала мама.

– Медом?.. – якось невпевнено пробурмотіла дівчинка.

– Ну звісно! – відповіла матуся, і додала: – А в будиночках мешкають бджоли, які роблять мед. Їх називають вуликами.

Софіко було так цікаво дізнатись про бджіл. А ще захотілося меду. Наступного ранку вони вирішили завітати до сусідського двору і купити запашної солодкої маси.

На подвір’ї було затишно й гарно. Навкруги буяли різноманітні трави і квіти. На городі, біля посадженої картоплі і великої смуги гречки, стояли ті ж самі химерні хатинки. Бджоли вже давно працювали і невпинно збирали пилок. На ґанку сидів старий чоловік.

– Добрий день,  – привіталась Софійчина мама.

– Добрий день, – відповів той.

– Чи продаєте ви мед? – відразу запитала мама.

– Так, залюбки, але не зможу запропонувати багато, бо вуликів залишилося зовсім мало, – якось із журбою відповів чоловік.

Він із ностальгією почав згадувати своє дитинство і велику батьківську пасіку. Ще хлоп’ям щиро полюбив бджіл, а батько навчив доглядати за ними. Але найцікавішою була історія про джмелів. Вони теж збирали пилок, перетворювали його на мед і годували ним своє потомство.

– Було прийде батько зі жнив і розказує, де він бачив джмелине гніздо. Я швиденько біжу шукати якусь колоду з великою діркою, візьму ще й дощечку. Підкрадуся до гнізда, хутко перекладу його до колоди і накрию дошкою. А потім спокійно несу ту колоду додому. В мене було багацько джмелів. Які тільки схочеш, – душевно згадував він. – Як же любив я взяти соломинку з пшениці, встромити скраєчку в джмелине гніздо і напитися меду.  

Софіко з мамою захоплено слухали розповідь про джмелів. Потім дочекалися своєї баночки меду і вирушили до хвіртки.

– Мамо, – тихо почала Софіко, – а чи були в дідуся фіолетові джмелі?

– Доню, не знаю, – знизала мама плечима, і з усмішкою додала: – А давай запитаєш наступного разу.

Вони мовчки йшли по дорозі й уявляли зграї джмелів, які роїлись над квітами і збирали пилок, який потім несли у свої хатинки в колодах дерев.