Софіко – справжня чомучка. Але дуже часто й сама дівчинка розповідає якісь історії. Мама та бабуся з подивом і цікавістю слухають її чудернацькі вигадки, а потім ставлять багато питань.
Чомусь одного ранку Софіко прокинулась зовсім без настрою. Ніхто не міг знайти, куди ж той подівся.
– Мамо, – сумно сказала дівчинка, – щось я сьогодні з настроєм і без. Але коли буду стрибати, то з мене вилетить усмішка.
Мама з донечкою розсміялися і почали стрибати по ліжку. Чудовий день чекав на маленьку принцесу, бо тепер Софіко знає, як повертати гарний настрій.
Але якось із нею та мамою трапилася вкрай неприємна історія. Мама дуже сильно сварилася на донечку за неслухняність і була роздратована. Адже маленькі діти ще ті пустуни. Тоді мама сказала, що в неї всередині «величезна буря», і попросила хвилинку часу, аби заспокоїтись. «З бурею жарти погані», – подумала Софіко.
Коли мама повернулась із сусідньої кімнати, вона обійняла доню, сказала, що дуже її любить і жодні бурі не можуть цього змінити. Бо любов – вона назавжди, навіть у найбуремніші часи.