7.

– А яка вона – бібліотека? – запитує Софіко, тримаючи маму за руку і крокуючи вулицею.

– Доню, зараз побачиш, – відповідає мама.

Вони вже багато разів говорили про цей заклад, але дівчинка ще ні разу там не була. Сьогодні мама покаже їй справжню бібліотеку. Це так хвилююче.

У Софіко вдома ціла полиця дитячих книжок. Мама залюбки читає їй історії про Петсона та Фіндуса, Мануеля і Діді, трилогію «Улюблені вірші», про Шустя й Шуню, а особливо цікаві історії про доброго Бабая, адже це оповідання, які вигадала сама Софіко з мамою.

Дівчинка задумалась на хвилинку про свої книжки, аж раптом почула від мами:

– Ось ми і на місці.

На будинку був величезний напис «Бібліотека». Всередині було дуже затишно, там їх зустріла привітна пані в окулярах. Мама поцікавилась, чи можуть вони увійти і все роздивитись.

– Авжеж, – радісно сказала бібліотекарка.

Софіко з подивом зазирнула до іншої кімнати. Виявляється, в бібліотеці так цікаво: тут не тільки книжки, а й іграшки,  гарний письмовий стіл, ноутбуки, а ще крісло-мішок, у якому вона так любить сидіти.

Бібліотекарка показала мамі полички, де можна знайти книжки саме для її донечки відповідно до віку. Мама аж розгубилась, бо в бібліотеці можна провести точнісінько цілий день.

Але Софіко почувалася, як риба у воді. Вона швиденько передивлялась всі іграшкові полички, доки до її рук не потрапила надзвичайно цікава книга, яка заполонила всю її увагу. На сторінці праворуч була прикріплена пластикова панель із багатьма кнопочками. На них були намальовані звірі, а книжка називалась «Велика книга лісових звуків». Коли натискаєш на якогось звіра, то чути його справжній звук. Це було неймовірно! Так Софіко сама знайшла собі книжку для читання вдома.

Пані в окулярах дала їй спеціальну картку читача і сказала, що тепер вона є офіційною читачкою цієї бібліотеки.

Щасливі мама та доня попрощалися і вирушили додому роздивлятися нову незвичайну книжку.