До сорока Мія мала б мати чоловіка, дім із садом і власну книгарню. Принаймні так вважала вона сама у сімнадцять.
Книгарня є. Замість саду — три фікуси й монстера. А за книжковою шафою ховається коктейльний бар, де можна замовити «Сто років самотності» й на вечір забути про власну.
За шість тижнів Мії сорок. Вона збирається красиво відсвяткувати, продати бар і вдати, що саме цього завжди хотіла. Але одного ранку на її порозі з’являються літній чоловік із листами покійної дружини та його онук Дамір, який, побачивши Мію на драбині, на мить забуває, навіщо прийшов.
Попереду — шість п’ятничних читань чужої історії кохання. Чи, все ж таки, написання власної?
Особливо коли в листі від сімнадцятирічної себе є ще один пункт.
Не боятися.