Є слова, які не зникають після мовчання.

Вони лишаються в кімнаті, на шибці, у складках простирадла, у вузькому сліді біля дверей. Вони повертаються не голосом, а подихом на склі, дитячою рукою в темному коридорі, річчю, яку давно забули, але так і не втратили.

Він не сказав його тоді, коли ще міг щось змінити.

Тепер це слово саме приходить до нього вночі.

І щоразу стає важчим.