Стрічка

Вона прийшла не одна.

Поруч із нею стояла дівчинка з білим волоссям. Трималася за її руку й дивилася на нього. У косі біліла стрічка; один кінець звисав до плеча.

Він ніяково всміхнувся дитині.

— Подивись. Це твоя донька.

Жінка сказала це так, наче він просто не помітив дівчинки.

Усмішка лишилася на обличчі. Він відчував її й не міг прибрати.

Дівчинку він бачив уперше. Вдивлявся в обличчя, шукав хоч якоїсь схожості. Хотів запитати, чия це дитина, хоча відповідь щойно почув.

Дівчинка глянула на жінку. Та ледь помітно кивнула.

Він не чув запитання.

Дитина відпустила її руку й підійшла до нього, і він опустився навпочіпки. Дівчинка витягла стрічку з коси й поклала йому на долоню. Тонкий край ковзнув між пальцями. Потім вона повернулася спиною, підставивши косу.

Тканина ще була теплою від волосся.

Він дивився на тонку шию над комірцем, на кілька коротких волосинок, що вибилися з коси. Пальці були холодні, і він боявся торкнутися ними шкіри.

Перший вузол не тримався. Почав знову й ненароком потягнув за волосся. Дитяча голова сіпнулася. Дівчинка не відсахнулася, лише трохи подалася назад, ближче до його рук.

Він підняв очі на жінку. Вона дивилася на них і не квапила.

Коли зав'язав стрічку, дівчинка торкнулася коси й обернулася. Взяла його за руку. Стиснула коротко, надто міцно для дитячої долоні.

Цей стиск він уже знав.

Він притримав її пальці. Дівчинка зачекала, поки відпустить, і повернулася до жінки.

Дорогою вона переступила його тінь, високо піднявши ногу, як переступають калюжу.

Жінка, беручи її за руку, зробила те саме.

Він підвівся й ступив слідом. У косі почав розходитися вузол. Білий кінець ковзнув на плече, на мить зачепився за рукав. Потім стрічка зісковзнула й повільно закрутилася в повітрі.

Він устиг підставити долоню.

Пальці схопили повітря.

Ще якийсь час він стояв нахилившись, шукаючи стрічку біля дитячих ніг. На темній підлозі нічого не було.

Між ними пройшов чоловік у темному пальті. На мить затулив обох. Слідом ще хтось із сумкою в руці. Він відступив, даючи людям дорогу, і зачекав, поки вони пройдуть. Вона нікуди не дінеться, він же її бачить.

Коли знову побачив жінку з дівчинкою, ті вже відходили.

Рушив слідом. Люди не поспішали: поправляли коміри, перехоплювали сумки, чемно поступалися одне одному місцем. Щойно попереду звільнявся прохід, у нього вже ступав хтось інший. Чужого ліктя він торкнувся обережно, сподіваючись, що його пропустять. Людина чемно посунулася, і на її місці вже стояла інша.

Поруч пройшли двоє. Один нахилився до іншого, щось промовив; той усміхнувся. Жодного голосу не було чути. Черевики ступали зовсім близько. Видно було, як підошви торкаються підлоги, і тільки тепер він помітив, що не чує кроків.

Не чув і власних.

У просвіті між плечима майнуло біле волосся.

Дівчинка озирнулася. Жінка вела її далі, а вона все ще дивилася на нього. Спокійно, без жодного подиву. Так дивляться, коли треба витримати й нічого не видати.

Він знав цей погляд. Бачив його щоранку в дзеркалі.

Чуже плече затулило дитяче обличчя. Над темним рукавом іще раз майнуло біле волосся.

Потім зникло.

Він чекав, що воно з'явиться знову.

Люди продовжували йти.

Прокинувся зі стиснутою рукою. Пальці боліли. Розігнув їх по одному. На долоні залишилися чотири півмісяці від власних нігтів.

Стрічку він бачив і раніше. Сон уже плутався в пам'яті, а це відчуття міцнішало. Він довго лежав, перебираючи знайомі місця, аж поки згадав, де вона зберігала свої дрібниці.

Її шухляду він не відкривав відтоді, як залишився сам. Досі не було потреби: свої речі лежали в інших місцях. Цього пояснення вистачало, поки не довелося взятися за ручку.

Шухляда заїла на півдорозі, і, коли він потягнув сильніше, всередині щось перекотилося. Кілька однакових чеків з аптеки, зібраних докупи, з різних місяців. Стара батарейка, ґудзик, складений аркуш із рецептом пирога. З-під аркуша виступав світлий край.

Він відсунув папір і витяг стрічку. Вона лягла на долоню кількома нерівними згинами.

Згадав крамницю біля зупинки.

Мрячило. Уздовж бордюру текла вода. Вона обережно переступила струмок і затрималася біля вітрини. Він уже пройшов трохи далі, перш ніж помітив, що йде сам.

Озирнувся. Вона стояла перед вітриною, не помічаючи, як темнішає від дощу плече пальта. Простежив за її поглядом. Нічого не сказав.

Купив стрічку дорогою назад.

Вона засміялася, коли він простягнув їй маленький пакунок. Витягла стрічку й відразу підійшла до дзеркала. Підняла волосся обома руками, затиснувши тканину між зубами. Щось він їй сказав, і вона знову засміялася, не випускаючи стрічки.