Навчи мене кохати

Навчи мене кохати
Мирослава
-Мирославо Петрівно, зайдіть до мене! – суворий голос директора ліцею не віщував нічого хорошого. Я здригнулася, але робити нічого, тому що мій план насолодитися запашною кавою у своєму кабінеті до приходу учнів зазнав фіаско.
- Доброго ранку, Валентине Дмитровичу! – натягую максимально привітну усмішку.
- Присядьте, у нас буде довга розмова – на цих словах я вмить натягнулася як стріла, що от-от вистрелить з лука.
- Я не справляюся зі своїми обов’язками? Жаліються батьки? – я намагалася хаотично вгадати причину аудієнції з директором.
- Ні, все добре, вашою роботою я цілком задоволений, учні теж схвально про вас відгукуються.
Ці слова директора посіяли у моїй голові ще більше сумнівів, чому ж він викликав до себе. Може хтось з «шановних колег» приготував як