Олександр

Ранок для Олександра видався нелегким, особливо, коли помітив, що Арсен забув вдома свій мобільний. Чоловік добре розумів, що залишити підлітка без телефону - рівноцінно процесу перекриття кисню. Тому пропри свою зайнятість він вирішив спочатку заїхати до школи. Чому від думки про те, що у школі він зустріне Мирославу, Олександр мимоволі усміхнувся. Ця жінка породжувала в ньому дивні відчуття, йому хотілося торкатися її чуттєвих губ, вдихати аромат розкішного каштанового волосся і просто міцно обіймати і ні з ким не ділити.

Коли Олександр вже виїхав з двору, то побачив сусідку Наталю, з якою колись разом товаришували. Наталя була незаміжньою і мама завжди нагадувала синові про неї, ніби ненароком.

Олександр зупинився біля Наталі і коли вона попросила підкинути її до центру, невагаючись погодився, але попередив, що спочатку заїдуть до школи. Наталя кивнула на знак згоди.

Біля школи Олександр вирішив подзвонити Мирославі Петрівні. Жінка вийшла на шкільне подвір'я і чоловікові здалося, що воно стало в рази світліше. Щиро усміхнувшись Олександр промовив:

-Вибачте, що відриваю вас від роботи. Арсен забув телефон дома. Ви можете йому передати?

- Так, звісно - почервоніла чомусь Мирослава, бо коли побачила Олександра згадала свій пристрасний сон.

- Може ви не відмовитесь повечеряти зі мною? - не розуміючи сам себе, промовив чоловік.

У очах Мирослави він побачив бажання, але її погляд все ще вагався чи варто погоджуватися. І тільки вона відкрила вуста, з автомобіля Олександра вийшла Наталя і попросила Олександра.

- Вибачте, я не маю часу - швидко промовила Мирослава і зникла за дверима школи. 

Олександр почувався страшенно розлюченим на Наталю, його, наче малу дитину подразнили цукеркою і не дали її. Але він швидко взяв себе в руки і впевнено попрямував до водійського сидіння.