Олександр

Добре, що в той момент, коли до кабінету зайшла вчителька, у моїй кишені засигналив телефон, я відвів погляд, щоб відхилити дзвінок. Інакше моє здивування вона точно помітила.

Директор нас представив одне одному, я ввічливо відповів, хоча під час рукостискання я ледве стримався, щоб не припасти губами до цієї тендітної руки. Мені здалося, що шкіра в неї ніжніша за найдорожчий шовк. Мене вразила глибина її очей, так і хотів у ній потонути. Хотів поцілувати м'які і пухкі вуста, хоча щодо інших жінок я майже ніколи не відчував такого бажання - просто секс для зняття напруги.

Мирослава почала розпитувати мене про Арсена, старався відповідати стримано. Не хотів вселяти в неї надію, що з моїм сином їй буде легко.

- Яка причина такої поведінки Арсена? - питання Мирослави загнало мене в глухий кут. З одного боку я чомусь хотів їй відкритися і розповісти, що з його матір'ю ми ніколи не були в шлюбі, ніколи син не почував себе в повноцінній сім'ї, але ми спільно прийняли рішення нести відповідальність за дитину без офіційної реєстрації, напевно це підходило для нас, дорослих, а про дитячі почуття чомусь в той момент не задумалися. А з іншого - чому я повинен щось розповідати малознайомій людині? 

- Напевно це пов'язано з перехідним періодом - стримався я від різкої відповіді. - Вибачте, я мушу відповісти на телефонний  дзвінок - я вийшов з кабінету, з лікарні телефонували вже вдруге, значить точно щось важливе. 

Лікар повідомив, що у батька стався гіпертонічний криз, я навіть  не став повертатися і прощатися, стрімголов помчав до автомобіля. Не пам'ятаю, як я доїхав до лікарні, тільки слова лікаря, що найгірше вже позаду змогли вивести мене із заціпеніння.

Залишалося найважче - повідомити про це мамі, чи може краще нічого не казати, щоб не тривожити перед операцією. Я дорослий сорокарічний чоловік міряв кроками невеликий лікарняний коридор перед палатою, де перебувала мама і не міг знайти правильне рішення...