Мирослава

Мирослава прокинулася в незвичній кімнаті, сонячне проміння гралося на обличчі Олександра, що спокійно спав поруч. В пам’яті промайнула вчорашня ніч, сповнена пристрасті й нестримних почуттів. Серце знову заколотилося в прискореному темпі, а в душі зародився сумнів.

Вона завжди була дівчиною стриманою, розважливою. А тут – така імпульсивність! Чи не помилилася вона, піддавшись пориву? Що тепер скажуть друзі, колеги? А головне, як це змінить її стосунки з Олександром? Адже вони були просто знайомими, нічого більше.

Мирослава встала з ліжка, намагаючись не розбудити Олександра. Погляд блукав по кімнаті, зупиняючись на дрібницях, які раніше не помічала. Кожна річ тут нагадувала про минулу ніч, про їхню близькість.

Вона відчувала себе розгубленою, ніби потрапила в лабіринт, з якого немає виходу. З одного боку, вона відчувала до Олександра почуття, про які раніше й не здогадувалася. З іншого – мучили сумніви та страх перед майбутнім. Швидко зібрала свої речі і покинула будинок, благо таксі швидко привезло її у самотню і пусту квартиру.

Цілий день Мирослава ходила як у тумані. Її думки постійно поверталися до того, що сталося. Вона намагалася знайти відповіді на свої запитання, але все було марно. Здавалося, чим більше вона думала, тим більше заплутувалася.

Ввечері Олександр зателефонував. Його голос був ніжним і турботливим. Він запросив її на прогулянку, і Мирослава погодилася.

Під час прогулянки вони довго мовчали, кожен заглиблений у свої думки. І все ж, поступово між ними зав’язалася тепла розмова. Олександр зізнався, що відчуває до неї сильні почуття і хотів би, щоб їхні стосунки переросли в щось більше.

- Ти дуже гарна! - від цих слів Мира зашарілася, як закохана школярка. - Тільки більше не тікай від мене - впевнено промовив Сашко.

- Я не хотіла бентежити Арсена - тихо промовила Мирослава. - Треба подумати, як йому розповісти про нас. 

Почувши ці слова, Мирослава відчула, як на її серце лягає легкість. Вона зрозуміла, що не помилилася, піддавшись пориву. І хоча попереду її чекає багато невідомого, вона готова зустріти його разом з Олександром.

Повертаючись додому, Мирослава відчувала себе щасливою, на обличчі сяяла щаслива усмішка. Вона усвідомила, що життя – це подорож, сповнена несподіванок і викликів. І найголовніше – не боятися змінюватися і відкриватися новим почуттям.