Ласкаво просимо на вахту, де реальність вимірюється в ударах серця, а спогади стають паливом для холодного променя, що розрізає вічну темряву.
Яков прибуває на віддалений маяк, щоб утекти від болю, проте «Егіда» не знає милосердя. Тут, серед ревучих хвиль та соляного туману, кожен крок - це крок у власне минуле, кожен звук - це шепіт розколотої свідомості, а кожен новий день - лише чергова петля в архітектурі божевілля. Марк, ваш єдиний провідник крізь цей сюрреалістичний кошмар, веде вас до істини, яку неможливо витримати: ви тут не вперше, ви тут назавжди.
Відірвіться від дзеркала заднього виду, де вже нікого немає. Слухайте старий диктофон. Не відкривайте двері, навіть якщо здається, що це вітер. І головне - пам’ятайте: маяк завжди потребує нового доглядача.